КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    Вчора Фрося побачила, що тисячі українців їдуть за кордон, аби стати там дешевою робочою силою. Так  само, як у її світі італійці, іспанці, французи та поляки їхали до Української Держави. А чи був той світ насправді її?

    - І не сперечайся із вчителями. Ти все одно їм нічого не доведеш. Лише розізлиш. Зрозуміло?

    Фрося буркнула, що зрозуміла, хоча й гадки не мала про що мова. Єва її трохи лякала та бісила. Здається, сестра-близнючка відчувала себе радше мамою Фросі, ніж сестрою. Це було обурливо! Фросі хотілося висказати усе, що вона про це думає, але дівчина стрималася. Раптом, Алан знову з’явиться та поверне її у якесь щасливе місце?

     Коли Єва казала, що вони навчаються в елітній школі, Фрося уявляла собі величну будівлю із колонами, статуями, критими тенісними кортами, басейном, стайнями та ще багато із чим. Реальна школа трохи розчарувала. Вона була простою прямокутною будівлею, облицьовано плиткою, яка місцями обвалилася. Вікна, щоправда, були нові – з якихось матеріалів, які Фросі до цього часу не бачила.

     Першим, що Фрося виявила у величезному  шкільному коридорі, була статуя Феміди. Давньогрецька Богиня права стояла із зав’язаними очима та тримала свої підступні ваги. “Ми не дивимося на ваші заслуги, а лише на відповіді під час ЗНО”, говорив напис під статуєю Богині.  

    Фрося ледь стрималася, щоб не розсміятися. Дівчина й гадки не мала що то за ЗНО таке, але кожна людина має право помилитися, а потім попрацювати над своїми помилками та йти далі. Шкільні знання не допоможуть у цьому жахливому світі, якщо ти не розумієш, навіщо вони. Фросю, наприклад завжди цікавило навіщо алгебра та геометрія. І хоча студент-практикант якось пояснив їм, що ці предмети потрібні під час будівництва, учні й досі більше уваги приділяли фізичній культурі.

     Потім, біло-чорні плитки підлоги вивели сестер-близнючок до кабінету. У класі вже були учні, які щось обговорювали – останню серію популярного серіалу. Фрося не розуміла про що мова, тож тихесенько всілася поруч із сестрою і вдала, що читає підручник.

     Класна кімната була дещо дикою, як на думку Фросі. На стіні, біля дошки, висів великий жовто-синій прапор. Слова  гімну, запаковані у скляну рамку, прикрашали іншу стіну, разом із портретами: Михайла Грушевського, Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, потім було порожнє місце, а за ним - портрет Петра Порошенко. Імена цих людей нічого не казали Фросі. Але було дивно, що Михайло Грушевський, який жив майже сто років тому, висів поруч із двома Леонідами. Один з Леонідів народився у рік смерті Грушевського та правив у віці немовляти? В них були такі королі? Але чому різні прізвища?

    Інга та Іванко зайшли до класу, поставили свої сумки на свої стільці та підійшли до Фросі.

    - Ти нам ще за пошкоджену спідницю не відповіла, Чупринка.

    - Йдіть до суду, - втрутилася Єва. Фрося промовчала. Вона вважала, що сестра краще обізнана із місцевими звичаями. – І не забудьте із собою взяти свідків. Адже, суд не вирішіть справу на вашу користь, засновуючись виключно на ваших показаннях.

     Здається, це трохи засмутило Інгу та Іванка. Єва зітхнула та сіла поруч із сестрою.

    - Трохи збила з них гонор. Але, нам все одно доведеться шукати нову роботу. Адже треба оплачувати школу. Звичайну школу я не переживу.

      Фрося вже хотіла запропонувати піти самій у звичайну школу. Адже школа не може бути гіршою за ту, у Місті Вовків. Чи може?

      Потім, до класу увійшла Власта Скриня. Вона, як завжди, була витонченою блакитноокою білявкою у надзвичайно вишуканому вбранні. У цій школі вдягали шкільну форму, але майки та сорочки вдягалися за власними побажаннями. Власта мала вишукану білу сорочку, щонайменше від якогось відомого модельєра, чи дизайнера. Вона гордовито прокрокувала на своїх високих підборах і граційно всілася за свою парту. Сумка у неї також була дизайнерська. Це зрозуміла навіть Фрося.

     Молодша Чупринка задумалася над тим: чому родина Скрині завжди багата. Невже, вони знають, як пристосуватися до історичних умов?

      Пролунав дзвінок. В клас увірвалося декілька учнів, включаючи і високого стрункого брюнета, який був одягнутий явно не у шкільну форму.

    Хвилини за три, до класу процокала тридцяти п’ятирічна жінка, яка кинула класний журнал на свій вчительський стіл, написала на дошці дату та повернулася до класу.

     - Я не кажу вам доброго ранку, бо ранок -  не добрий. Як ви всі добре знаєте, вчора наш клас мав прибирати територію біля школи. І що? Дехто ухилився від своїх обов’язків. Ти  сам встанеш, Ярославе, чи мене тебе назвати?

     - По-перше, Ольго Петрівно, Ви мене вже назвали, - піднявся з свого місця Ярослав. Класом прокотився коротесенький смішок, який змерз від крижаного погляду вчительки української мови. Ярославом виявився той стрункий брюнет, який був вдягнутий в альтернативу шкільній форму. – По-друге, Ви явно не читали Конституції України.

     - Що ти мелеш?! – Запитала розгнівана вчителька.

     - Стаття 43 Конституції України, - вів далі Ярослав, - забороняє використання примусової праці. Я не був згоден прибирати шкільний двір.  Отже, це була - примусова праця. Тож, шановна Ольга Петрівно, я міг спокійно залишити територію школи та йти у своїх справах.