КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     - Я попрацюю. Але, я геть забула де та робота.

      Єва зітхнула, знову натягнула на ноги чоботи та попленталася до якогось кафе. Хоча був жовтень, повітря все ще було теплим. Тож, низка відвідувачів кафе й досі сиділа за столиками на вулиці. Єва-білявка пояснила, що робити та зникла. Забігаючи наперед, повідомляю: Єва зробила велику помилку.

     Як бути відвідувачкою кафе, ресторану та іншого закладу громадського харчування, Фрося знала. Вона лишень не знала, як бути офіціанткою.

      Дівчина виклала столові прибори, готуючись до приходу гостей, як її вчили: ніж праворуч від гостя, виделка та ложки – ліворуч. В цьому світі все було навпаки. Відвідувачі лише посміялися з помилки дурнуватої офіціантки: певно, вона з тих, хто плутає праворуч та ліворуч.

     Потім, Фрося ледь не вилила гарячий борщ на дівчину у короткій білій спідниці. Відвідувачка та її хлопець лише посміялися:

     - Або вона позаздрила твоїм шикарним ніжкам, або вона -  лесбійка, - зауважив хлопець та підморгнув Фросі. Вона прикинулася лесбіянкою.

      Фрося стиснула зуби. Вона ж лише спіткнулася. Жодних любовних, чи заздрісних думок.

      За мить, дівчина відчула себе дурепою. В неї вникло дике бажання побачити Алана та набити йому пику. У кутку кафе сиділо двійко людей. Вони завзято цілувалися. Дівчина була - Інгою.  Хлопець був… він мав дуже знайоме обличчя, але Фрося не була певна: може, він лише випадковий брат-близнюк? Як би там не було, у хлопця було обличчя… Інни. Може, за якихось умов майбутнього, Інна стала хлопцем?

     Фрося впевнено прокрокувала до двійки відвідувачів та запитала, чи вони вже обрали собі їжу.

     - Поки що, лише яблучний сік, - сказав Інна. В нього були манюні чорні вусики, які він намагався збрити – але не дуже успішно.

     - Так, Іванку, ти такий розумний, - сказала Інга та злобно глянула на Фросю. – Що таке, Чупринко? Українську забула? А ну, швидко неси нам сік.

       Фрося Чупринка зникла на кухні кафе. Дівчину обурювали дивні почуття. Їй хотілося принести сік та вилляти його на голову дурного Івана-Інни та його супутниці - Інги. Фрося глибоко вдихнула, поставила на велику темну тацю сік та понесла його відвідувачам.

      Інга та Іванко знову цілувалися. Складалося враження, що їх не так хвилював поцілунок, як враження, яке вони справдять на оточуючих. Фросі здавалося, що вони очікують, коли хтось з відвідувачів підведеться та зробить їм зауваження. Тоді, “закохана пара”, відповість, що це не справа відвідувача, а відвідувач ніколи не відчував (або не відчувала) справжнього кохання. А ще, Фросі згадалася старезна стаття у газеті, де поважна пані казала, що на людях цілуються лише імпотенти…

     Яблучний сік майже був поставлений на столик. І саме цієї миті, Інга “випадково та у пристрасному поцілунку” підняла лікоть. Сік з одного бокалу прокапав на світло-блакитну спідницю.

     - Що ти робиш?! – Заверещала Інга. – Це якісь жах! – Звернулася вона до інших відвідувачів кафе. Темноволосий юнак у дальньому закутку кафе відсунув від очей журнал та подивився на них, крізь скло темних окулярів. Фросі здалося,  що темні гарні брови юнака повільно піднялися, а тоді його обличчям прокотилося відчуття жаху. Але, чи можна казати напевно про когось, хто ховається за сонцезахисними окулярами? Як би там не було, але юнак видався Фросі дуже знайомим.

      - Що трапилося? – Прибіг менеджер кафе.

      - Оця, - Інга некультурно тицьнула наманікюреним фіолетовим лаком пальцем у бік Фросі, - виливає сік на відвідувачів.

      - Чупринко, тебе - звільнено. І сестру також. Вічно я вас плутаю, - заявив менеджер кафе. Фрося спробувала пояснити ситуацію, але менеджер й слухати не хотів. До того ж, Інга та Інна, тобто Іванко,  стали твердити, що вони постійні клієнти і оце вперше зустрічають такий надзвичайно огидний вид обслуговування.

      Фросі виплатили три гривні та відправили у вільне плавання. Дівчині дуже хотілося дати копняка підступній Інзі та її другові. Але молода пара знову потонула у поцілунку. Мабуть, Іванко дійсно  був імпотентом, дещо злорадно подумала Фрося. Темноволосого юнака вже не було. Шкода! Він когось нагадував Фросі, аж до поколюванні у кінчиках пальців.

        Єва вислухала новини дуже спокійно. Здавалося, вона чекала на щось подібне.

      - Інга не любила нас, ще з тих пір, як нас послали замість неї на олімпіаду з англійської, - пояснила Єва. Фросі було байдуже, але наступні слова близнючки сполохали мандрівницю часами. – Завтра шукатимемо іншої роботи.

     - Невже, це так необхідно? – Заскиглила Фрося.

     - Звичайно, - здивувалася Єва. – Інакше ми не зможемо оплатити своє навчання у школі. Чи ти хочеш до звичайної школи?

       Фрося й гадки не мала про що торочить “сестричка”. Дівчина пішла до кухні та випила з-під крану тону холодної води. Як виявилося, у цьому світі воду доводять до окропу у чайнику, і лише потім п’ють. Адже, вода містила всю таблицю Менделєєва. Фрося пораділа, що не знає, що то за таблиця.

     В усіх часових вимірах мама  та тато були такі самі. Зараз тато повечеряв із родиною у манюній кухні та вирушив працювати. Фрося ніколи не цікавилася, яку професію мав татко. Але зараз вона майже помирала від цікавості. Але ж не запитаєш про це, отак – прямо.