Джон Грін - Досить Катрін

усвідомив, що майбутнє непередбачуване, і от я гадаю, чи не світить нам у майбутньому «гігантський бургер».

— Передбачаю, що світить, — сказала Ліндсі.

Поки вони штовхалися в дверях, Ліндсі вигукнула: «Я попереду», Колін сказав: «За кермом», а Гассан вилаявся: «Лайно». Ліндсі побігла за Коліном, обігнала його коло машини і підставила губи для поцілунку.

Той короткий шлях, від веранди до Чортопхайки, був одним із моментів, про які він знав, що запам’ятає, і, озираючись назад, із тих моментів, які завжди намагався зафіксувати в історіях, які розповідав. Нічого насправді не відбувалося, але цей момент багато важив. Ліндсі переплела свої пальці з його пальцями, а Гассан проспівав пісню: «Я обожнюю / „гігантський бургер“ з Hardee’s / У моєму череві / Це чудооово», і вони залізли в Чортопхайку.

Саме проминули універмаг, коли Гассан сказав:

— Нам не обов’язково їхати в Hardee’s. Можна поїхати деінде.

— О, слава Богу. Бо я щось не хочу в Hardee’s, — підтримала Ліндсі. — Це жах. Через два з’їзди в Мілані буде Wendy’s. Це значно краще, у них хоч салати є.

Отож Колін проминув Hardee’s і виїхав на федеральну трасу в північному напрямку. Розмітка під колесами машини мчала назад, а Колін думав про відстань між тим, що ми пам’ятаємо і що сталося, між тим, що передбачаємо і що насправді станеться. І в цьому проміжку, думав він, є доволі простору, щоб відкрити себе заново, досить простору, щоб зробити з себе щось інше, ніж вундеркінд, зробити свою історію іншою та кращою, досить простору, щоб перероджуватися знову і знову. Можна стати змієловом, ерцгерцогом, нищителем ЩОКів — зрештою, генієм. Простору вистачало, щоб стати будь-ким — будь-ким, крім того, ким він уже був, бо Колін засвоїв у Ґатштоті одну річ: ти не можеш зупинити майбутнє. І вперше у своєму житті він усміхався, думаючи про це безкінечне майбутнє, що простяглося попереду і невпинно наближалось.

Вони їхали далі, й Ліндсі повернулася до Коліна і сказала:

— Знаєш, ми можемо просто їхати. Не обов’язково зупинятися.

Гассан нахилився вперед поміж їхнім сидіннями і підтвердив:

— Так, так. Їдьмо далі, просто їдьмо собі.

Колін натиснув на газ і уявив усі місця, куди б вони могли поїхати, і подумав, що попереду іще стільки літніх днів. Поряд із ним сиділа Ліндсі Лі Веллс і трималась за нього рукою. Вона говорила:

— Так, Господи, ми можемо, хіба ні? Ми можемо просто їхати собі далі.

Колін шкірою відчував зв’язок з усіма в цій машині та поза нею. І він відчував свою неунікальність у найкращому сенсі слова.

(зауваги автора)

У Примітках до роману, який ти щойно прочитав (якщо хтось знудився читати і зазирає у кінець, — цьому підлому маленькому розумнику доведеться повернутися назад і прочитати все послідовно замість намагатися вивідати, що сталося) йдеться про математичний додаток. Так ось він.

Сталося так, що попри героїчні зусилля мого вчителя математики в одинадцятому класі пана Лентріпа, я мав трійку з мінусом з алгебри, і потім записався на курс із дискретної математики, бо він начебто мав бути легший за алгебру. Коледж я вибирав частково з огляду на те, щоб він не вимагав математики. Але незабаром після коледжу — знаю, що це дивно — я, схоже, захворів на математику. І, на жаль, хворію на неї досі. Я одержимий математикою десь так само, як дев’ятирічним був одержимий скейтбордингом. Я багато говорю про неї, багато думаю, але не вмію робити.

На щастя, у мене є друг Деніел Бісс, один із найкращих молодих математиків Америки. Деніел — велика знаменитість у математичному світі, зокрема, завдяки одній публікації кілька років тому, де він ясно доводить, що кола насправді — це великі надуті трикутники. Він один із моїх найближчих друзів. Саме завдяки Деніелу Колінова формула — це справжня математика, яка справді працює в контексті книжки. Я попросив його написати додаток про математичну основу Теореми Коліна. Цей додаток, як усі додатки, читати, звісно, не обов’язково. Але це захопливо, їй-богу. Насолоджуйтесь.

Джон Ґрін

(додаток)

Колінова еврика складалася з трьох компонентів.

Насамперед він помітив, що стосунки можна зобразити графіком, наприклад, отаким:

Відповідно до Колінових тезисів, на горизонтальній лінії (яку ми називаємо «вісь X») відкладається час. Коли крива вперше перетинає вісь X, це початок стосунків, а вдруге — завершення. Якщо крива між цими двома точками піднімається над віссю X (як у нашому прикладі), то дівчина кидає хлопця; натомість, якщо крива розташована під віссю X, це означає, що розрив ініціює хлопець. («Хлопець» і «дівчина» в наших міркуваннях не мають тендерного значення; для одностатевих стосунків їх просто можна називати «хлопець 1» і «хлопець 2» або «дівчина 1» і «дівчина 2».) Отож на нашій діаграмі пара вперше поцілувалась у вівторок, а в середу дівчина покинула хлопця (загалом типова історія Колін-Катріна).

Оскільки крива перетинає вісь X тільки на початку і в кінці стосунків, треба розуміти, що чим далі відходить крива від осі X у певний момент часу, тим далі стосунки від розриву, чи, іншими словами, тим краще вони розвиваються. А ось складніший приклад — графік моїх стосунків з однією з моїх колишніх:

Перший сплеск був у лютому, коли за якихось кілька годин ми зустрілися, почалася хуртовина, і вона розбила машину на обмерзлому шосе, поламавши при цьому зап’ясток. Ми опинилися раптом занесені снігом у моїй квартирі, вона — травмована, накачана знеболювальними, а я — спантеличений і сп’янілий своїми новими обов’язками її медсестри та її хлопця. Цей етап різко закінчився, коли за два тижні сніг розтанув, її рука загоїлась, і нам довелося вийти з квартири і взаємодіяти зі світом, внаслідок чого ми негайно виявили, що спосіб життя в нас радикально різнився і ми мали небагато спільного. Наступний, менший пік збігається з нашою мандрівкою до Будапешта на канікули. Він закінчився доволі швидко, коли ми помітили, що близько двадцяти трьох годин кожного дня романтичних будапештських канікул проводимо, сперечаючись абсолютно про все. Крива зрештою перетнула