Євгенія Анатоліївна Кононенко - У черзі за святою водою

«У черзі за святою водою» — це книга смислів, спостережень і цікавих розмов, які дають можливість по-іншому подивитись на, здавалось би пересічні явища, зазирнути за лаштунки того, з чим стикаємося ледь не щодня, або побачити зріз чогось маловідомого: від McDonalds’a, Катерини ІІ, Гоголя, Вінсента ван Гога та Депардьє до гендерних питань і математики, еротики та кухні в українському побуті, оргазму і кохання, нащадка Чингізхана, поетично-джазового перформансу та «своєї» України.
Одна новела і 25 есеїв згруповані у чотири смислові розділи: «Тендер на бренди», «Моя Україна», «Ерос у вишиванці» та «Подорожній посту не держить». А щоби читачу легше було налаштуватися на відповідну «хвилю» — і книга, і кожен її розділ починаються і закінчуються поезіями Авторки чи її перекладами з інших поетів.

Євгенія Кононенко
У ЧЕРЗІ ЗА СВЯТОЮ ВОДОЮ

Щира подяка Олександрові Гриценку, керівникові Українського центру культурних досліджень. Тому, хто допоміг збагнути, що таке постмодернізм, тому, хто невтомно вносить у каламутний простір гуманітаристики ту координатну сітку, без якої не було би цієї книги

1. Тендер на бренди
Зимовий сонет
Болюче сонце зморено встає, І вулиці дрижать, несамовиті. Розставлено для всіх безжальні сіті, Пропасниця холодне місто б’є. І всі ідуть, самотні та неситі, Але руки ніхто не подає, Бо кожен — сам, бо в кожного — своє, І кожному — своє у цьому світі. І кожен з цілим світом сам на сам Несе на спродаж свій убогий крам, І кожному пронизлива судома Ковтається від горла до грудей. Куди іти? на працю? до людей? До Бога? до диявола? додому? 1000 слів про кризу

Грецьке слово κρίσις, яке увійшло до усіх європейських мов, означає перелом, великі зміни. Криза — це удар по традиції. Це коли освячене віками більше не працює. Коли недієвість традиції змушені визнати навіть найвідданіші її прихильники. Криза — це не кінець. Після кризи і далі щось буде. Тільки невідомо, що саме.

Коли вимовляється слово «криза», перша асоціація — кри­за економічна. Діяльність приносила дохід, на який могли розрахо­вувати. Тепер це закінчилося. Треба думати про щось інше, шукати собі інше місце в цьому світі.

Про економічну кризу пишуть і говорять усі. Всі дають по­ради, як знайти себе за нових обставин. Та людині, яка багато років займається культурними дослідженнями та гендерною проблематикою, цікавіше говорити про радикальні зміни в інших сферах буття. Про масову культуру, наприклад, яка так само, як і економіка, пронизує наше існування, так само, як і економіка, визначає й формує його.

Багато говорилося про патріархальні схеми масової культури. Ці схеми не лише у зовнішніх проявах, вони й усередині нас. Гендерні стереотипи — то загальні слова, які вже давно не сприймаються як одкровення, які набили оскому, на які вже не реагують. В масову культуру вже давно прийшла жінка, і вона там і бажана гостя, і владна господиня. Проте, аналізуючи сьогоднішні базові сюжети масової куль­тури, не варто говорити про повернення матріарха­ту, залишки якого присутні в архаїч­них культах, в міфології, в народній культурі. Хоча жінка й присутня в масовій культурі, але не вона задає їй тон. І не чоловік. Чоловік і жінка діють у сюжетах сучасної культури на рівних, але не про гармонію чоловічого й жіночого свідчать масові чоловік і жінка. В сьогоднішній масовій культурі наявна криза і традиційної маскулінності, і традиційної фемінності. Можна навіть говорити про крах і чоловічого, і жіночого і у візуальних образах маскульту, і в його культурних наративах.

На арену масової культури вийшла дитина. Вередлива роз­бещена дитина, яка сама не знає, чого вона хоче, яка, одначе, добре знає, що їй усе зійде з рук. І саме така дитина стала обличчям сучасної культурної кризи. Саме дитина є головним героєм усіх сучасних медійних шоу як культурного, так і політичного характеру. Дитина, яка здатна накоїти що завгодно і яка не відповідатиме за скоєне, бо ж вона неповнолітня.

Утім, власне дитина потрапляє у візуальні ряди досить рідко. По-дитинному поводяться дорослі. Маємо кризу дорослості, коли дорослі люди воліють поводитися, як діти. А їхнім взірцем є аж ніяк не чиста серцем дитина, яка тільки й увійде в царство Боже. Дитина як головний медійний персонаж сьогодення — це, з погляду традиції, створіння зіпсуте, аж ніяк не чисте серцем, яке знає, що таке добро і зло, але обирає не добро. А якщо й не зло, то поведінку трикстера, який, бешкетуючи, імітує «погану дитину». Отже, масова культура продукує навіть не дитину, а «погану дитину». Тобто наявна не лише криза дорослості, а й криза дитини.

Так, в рамках масової культури продовжують продукуватися мелодрами і бойовики як у книжкових, так і кіноваріантах, де нібито присутні і традиційна докризова жіночість, і не менш