Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

складаних будиночків та односхильних прибудов, стулених із

металевого брухту й цегли. Декотрі хатини були всуціль зліплені

з муляки: вочевидь, дехто надумав будувати житло навіть із

саманних брикетів. Думка: чи варто було людям переноситись у

просторі за п’ятдесят тисяч світлових років, аби на новому місці

скотитися

до

будування

жител

за

технологією

десятитисячолітньої давності — викликала іронічну посмішку на

Голденовому обличчі. Люди — це вельми дивні створіння, але

іноді вони бувають просто чарівні.

А в центрі містечка зібралася юрба. Коли ж точніше, то

центром тут був перетин двох глиняних путівців. Десь пів сотні

колоністів протистояли доброму десяткові людей у кехівських

одностроях. Ці й ті кричали одне на одного, але Голден не міг

розібрати слів.

Хтось із тих, що стояли скраю, помітив Голдена з Еймосом, що

наближалися до площі, й показав на них рукою. Суперечка враз

ущухла, а тоді всенька юрба й посунула до двох прихідьків.

Голден кинув мішки собі під ноги й привітно помахав рукою, усміхаючись. Еймос також усміхнувся, але поклав правицю на

руків’я свого пістолета — про всяк випадок.

До Голдена підбігла висока та кремезна жінка, на кілька літ за

нього старша, й ухопила його за руки. Голден був майже певен: то є Керол Чівеве — хоча, якщо це й справді місцева

координаторка, то вона дуже змінилася відтоді, коли зроблено її

фото, що містилося в його файлах, де йшлося про першу коротку

зустріч кехівців із поселенцями.

— Нарешті! Зараз вам слід сказати цим мугирям…

Та ні їй договорити, ні Голдену відповісти не дали. Бо решта

юрби, всі зразу, почали щось йому кричати. Голден розчув лише

уривки їхніх вимог: щоб він прогнав КЕХ звідси, щоб дав їм

харчів, чи ліків, чи грошей, щоб дозволив їм продати їхній літій, щоб довів, що колонія не причетна до зникнення кехівських

безпеківців…

Поки Голден намагався заспокоїти юрбу, до нього повільно

рушив підстаркуватий чоловік в однострої КЕХ, а решта

безпеківців корпорації щироким клином, мов ключ диких гусей, потяглася за ним.

— Будь ласка, перестаньте! Я вислухаю всі ваші прохання, хайно ми перейдем до спокійної розмови. Але ми нічого не вдіємо, поки ви всі кричатимете…

— Шеф Мертрі, — заговорив старший кехівець, проходячи

крізь натовп так, ніби його не було перед ним, простягши вперед

правицю й усміхаючись. — «Королівська Енергетична Хартія», начальник експедиційної безпеки.

Голден потис йому руку.

— Джим Голден. Спільний посередник від ООН та ОПА.

Юрба замовкла й розступилася, утворивши нешироке коло

спокою, в центрі якого опинилися Голден і Мертрі.

— Це ж ваші люди були зникли, — провадив Голден.

— Їх убили! — виправив його Мертрі, не перестаючи

усміхатись. Ті вишкірені зуби й холодні чорні очі. У Голденовім

сприйнятті виник образ акули.

— Наскільки я розумію, це не доведено.

— Правда та, що вони зачистили місце вбивства. Але я не маю

сумнівів щодо того, що сталося.

— Поки не розвіються мої сумніви, жодних каральних дій не

можна чинити, — заявив Голден. Він відчув, як Еймос підступив

ближче до нього ззаду; мовчазна погроза.

Посмішка Мертрі не сягнула його очей.

— Ви тут бос.

— Посередник, — виправив Голден, тоном своїм давши Мертрі

взнаки, що, наскільки це стосується його, посередник означає

також бос.

Мертрі кивнув головою і сплюнув набік.

— Звісно.

Тут юрба-коло знову ринула досередини — до тих двох

чоловіків. Наперед проштовхалася якась висока жінка й ну

штурхати Голдена своєю простягнутою рукою. Як так? Потисли

руку Мертрі, то чом і їй не?

— Керол Чівеве, координаторка цієї колонії, — сказала вона, двічі стиснувши Голденову руку. Отже, та, перша жінка, була не

координаторка.

— Вітаю вас, мадам координаторко! — вражено мовив Голден.

— Цей чоловік, — шпарко заговорила вона, тицяючи пальцями

в Мертрі, — погрожує нам законами воєнного становища! Він

стверджує, ніби та хартія надає КЕХу право…

— …запроваджувати закони хартії ООН і зберігати мир, — за

неї договорив Мертрі, якось примудряючись і голосу не

підвищувати, й щоб чули його, а не координаторку.

— Зберігати мир? — перепитала Керол. — Ви ж дали своїм

людям наказ стріляти першими!

Юрба несхвальним гулом прокоментувала останнє речення.

Знову