Вільям Форд Гібсон - Нейромант

М К А Ж Е К О Л

И З Г А Д У Є

Ґ О З Н А Ч А Є

Я З Л А М А В С

Я : : : : : : :

Б Е Р Е Ж И С В

І Й З А Д : : :

: : : Д І К С І

– Так, – сказала вона, зупинившись і перенісши всю вагу на праву ногу, – здається, в тебе теж там проблеми. – Вона глянула вниз. Там виднілося коло блідого світла завбільшки з латунну бляшку ключа, що бовтався між її грудей. Вона глянула вгору. Геть нічого. Ввімкнула язиком підсилювачі, й перспектива шахти зійшлася в точку десь далеко вгорі. Браунівський дрон дерся драбиною, перелазячи зі щабля на щабель. – Про цю частину маршруту мене не попередили, – сказала вона.

Кейс вимкнувся.

– Мелкаме…

– Твій бос, ман, поводиться дуже дивно. – Зайонець був убраний у синій скафандр «Саньо», на двадцять років старший за орендований Кейсом у Фрісайді. Він тримав шолом під пахвою, а дреди заховав під в’язану шапку-мішок із фіолетової бавовняної пряжі. Очі примружені від ґанджі й напруги. – Весь час передає якісь накази, ман, торочить про якусь вавилонську війну… – Мелкам похитав головою.

– Ми з Еролом поговорили, Ерол поговорив із Зайоном. Засновники кажуть, щоби ми змахували. – Він витер рот великою коричневою долонею.

– Армітідж? – Кейс увесь зіщулився, коли його накрило бетафенетиламіновим похміллям без фільтрів симстиму й матриці. «У мозку немає нервових закінчень, – казав він собі, – не може тобі бути аж так зле». – Ти про що, чувак? Він тобі дає накази? З якого дива?

– Ман, твій Армітідж каже, щоби я брав курс на Фінляндію, шариш? Каже, там наша надія, шариш? Показався на моєму екрані, вся сорочка в крові, ман, а сам здурів, чисто як скажений пес, верзе щось про шалені кулаки, росіян, про кров зрадників на наших руках. – Мелкамів рот витягнувся в напружену лінію, і він знов похитав головою. Набита дредами шапка коливалася й кивала в невагомості. – Засновники кажуть, Мовчазний лжепророк, це точняк, і щоби ми – я з Еролом – полишили «Маркус Гарві» й повернулися.

– Армітідж був поранений? Що за кров?

– Та не знаю, шариш? Але він весь у крові, Кейсе, і головою поїхав.

– Ясно, – сказав Кейс. – А що мені робити? Ви летите до себе. А я куди, Мелкаме?

– Ман, – відповів Мелкам, – ти летиш зі мною. Ми з тобою полетимо разом із Еролом на «Розхитувачі». Хай містер Армітідж наказує духові з картриджа, дух духові…

Кейс зиркнув через плече: його скафандр гойдався, розхитаний струменем теплого повітря зі старого російсь­кого скрубера, там само, де він його й лишав, – біля гамака. Заплющив очі. Побачив капсули з токсином, що розчиняються в його артеріях. Побачив Моллі, що дереться вгору нескінчен­ною сталевою драбиною в темній шахті. Розплющив очі.

– Не знаю, чувак, – сказав він, відчуваючи дивний присмак у роті. Глянув на деку. На свої долоні. – Я не знаю. – Він підвів очі. Коричневе обличчя зайонця набуло уважного, спокійного виразу. Підборіддя Мелкама ховалося за високим гермокільцем старого скафандра. – Вона там, – сказав Кейс. – Моллі там. У Стрейлайті. Так воно зветься. Якщо й існує Вавилон, то він там, чувак. Лишимо її – вона не вийде сама, хай там яка вона Ходяча Бритва.

Мелкам кивнув, і мішок із дредами на його голові бовтнувся, мов припнута повітряна кулька, обплетена пряжею.

– Вона твоя жінка, ман?

– Не знаю. Мабуть, нічия. – Він знизав плечима. І віднайшов свій гнів – відчув його, мов розжарений камінь під ребрами. – До сраки, – сказав він. – Армітідж хай до сраки йде, і Мовчозим, і ти теж. Я лишаюся.

Мелкамове обличчя розпливлося в усмішці, він немов засвітився.

– Мелкам знаний палисвіт, Кейсе. «Гарві» – Мелкамів буксир. – Він ляснув закутою в рукавицю рукою по панелі, і буксир запульсував у такт важкому басовитому щедро синкопованому дабові, що залунав із динаміків. – Мелкам не тікає, о ні. Перетру з Еролом, він скаже те саме.

Кейс витріщився на нього.

– Я вас, чуваки, зовсім не розумію.

– А я тебе, ман, – відповів зайонець, киваючи в такт, – та нами має рухати любов Джа, кожним із нас.

Кейс увімкнувся й перемкнувся в матрицю.

– Телеграму мою бачив?

– Ага.

Кейс помітив, що китайська програма розрослася. Витончені вигини рухливого різнобарв’я тягнулися до тессьє-ешпулівської криги.

– Що далі, то сильніше тхне смаленим, – сказав Рівний.

– Ваш головний витер базу з тієї «Хосаки» та й нашу ледве не зніс нахрін. Але твій кент Мовчозим мене кудись до себе переніс, перш ніж там усе вмерло. У Стрейлайті не дуже слідкують за бізнесом Тессьє-Ешпулів, бо вони переважно на кріогені. Одна юридична контора в Лондоні веде видачу довіреностей. От їй треба знати точно, хто коли прокинувся й чи надовго. Армітідж завернув обмін даними між Лондоном і Стрейлайтом на свою «Хосаку». Але вони все одно в курсі, що старий Ешпул помер.

– Хто в курсі?

– Юристи й компанія. У нього був медичний чип у грудині. А дротик вашої подруги навряд чи лишив шанси реанімаційній бригаді. Токсин морського гребінця. Тож єдиним притомним Т-Е в Стрейлайті наразі є леді Три-Джейн-Марі-Франс. Є ще пацан, трохи старший за неї, в Австралії у справах. Я сказав би, що це Мовчозим не полінувався створити причину, котра потребувала б особистої присутності Вісім-Жана на іншому боці планети. Але він уже прямує додому – чи принаймні вирушає. За прогнозом лондонських юристів, він буде в Стрейлайті сьогодні о 09:00:00. Ми ввели Квана о 02:32:03. Зараз 04:45:02. Якщо все йтиме як треба, Кван проникне в ядра крізь кригу не раніше, ніж о 08:30:00. Секунду туди, секунду сюди. Я так розумію, що в Мовчозима є якісь мутки з цією Три-Джейн, ну, чи вона така само схиблена, як і старий. Однак той пацан із Мельбурна одразу побачить, що тут щось нечисто. Система безпеки Стрейлайта весь час поривається здійняти тривогу, та Мовчозим її блокує, не питай як. Утім, він не зумів заволодіти програмою керування шлюзами, щоби та пустила Моллі в маєток. В Армітіджа всі ходи були записані на