Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Глава 15.3

- Як тобі мадам Жюстін? - поцікавився Габріель, коли ми опинилися на вулиці.

- Не знаю, - зізналася чесно. Мадам Жюстін викликала суперечливі почуття. Я і захоплювалася її образом і легкістю у спілкуванні на  пікантні теми, але й одночасно вважала занадто розкутою. - Я зовсім розгублена. Вона надто розкута – мене це притягує, але й лякає одночасно. Але вона незабутня – це точно. І дуже красива. Спокуслива. А що ви про неї думаєте?

- Мені вона сподобалася.

Я спіткнулася.

- Ревнуєш?

– Ні, просто нерівність на дорозі.

- І правильно. Не ревнуй. Краще добре запам'ятай розташування її магазину. Жюстін запропонувала тобі допомогу, а такі, як вона, слів на вітер не кидають, хоч іноді й здаються дуже вітряними особами.

Я кивнула, промовчавши про те, що повторне відвідування цієї крамниці не входить у мої плани.

 

- Ви зараз відправите мене додому?

– Ні. Зараз ми пообідаємо, потім у мене зустріч, а коли звільнимося, я хочу показати тобі одне цікаве місце. Ти не проти?

 

Цілий день із Габріелем? Я, напевно, не повинна була радіти, але все ж дуже зраділа і не змогла стримати усмішки.

 

- Взагалі-то, на мене чекав цікавезний день за дослідженням вашого кинджала, але, так і бути, я їм пожертвую. Тільки не надумайте в мене закохуватися, у мене дуже поганий характер і взагалі, я не позитивний персонаж у вашій історії.

 

Габріель усміхнувся:

- Радий, що ти іноді запам'ятовуєш, що я тобі говорю.

- А ви сумнівалися? До речі, перед вами майже відмінниця, якщо ви не знали.

- Знаю. І як же ти справляєшся фактично без магії?

 

Тим часом ми підійшли до єдиної відкритої харчевні і Габріель відчинив переді мною двері. Зал був порожній - все ж таки не сезон туристів, а місцеві воліли їсти вдома. - То як? У чому твій секрет? - допитувався Габріель. От настирний.

- Взагалі-то я розумна. Не мудра, звичайно, настільки, щоб згодитись у наречені для дракона, але все ж таки не дурна. Так-так, це я теж запам'ятала! - Усміхнулася я. – У мене власний метод роботи з магією. Я відточую кожне плетіння до досконалості і намагаюся зациклювати його структуру. Таким чином, для роботи закляття мені потрібно тільки дати початковий імпульс - далі сила пульсує по колу і заклинання підтримує саме себе. Зацикленість працює не з усіма заклинаннями, звісно, але більшість цілительських я все ж таки переінакшила під себе. В результаті я витрачаю краплю сили, тоді як інші для досягнення такого ж результату марнують цілі потоки. Адже їм немає потреби економити те, що в них у надлишку. Як бачите, у моєму мізерному магічному потенціалі є й свої плюси, адже завдяки цьому, я тепер одна з найкращих в Академії з майстерності плетінь, - у мене був гарний настрій і я не стала прибіднюватись. Хоча ні, все ж таки я прибіднювалась, адже в тонкощах плетив я не одна з кращих, я найкраща, навіть серед викладачів.

 

- Так, схоже, я недооцінив вас, адептко Чаус, - моя веселість передалася і чоловікові. Він знову усміхався. І Всевидячий, нехай він проводить індзаняття  з іншими адептками, але, я впевнена, так відкрито усміхатися він може тільки зі мною!

 

- То, може, все ж таки довірите мені свою рану? Ну, будь ласка, я гляну лише одним оком!

- Тільки після того, як ти розгадаєш секрет кинджала. Якщо, звичайно, ти тоді захочеш мені допомагати... Як, до речі, у тебе успіхи?

 

- Справа врешті зрушила з місця. Я впевнена, що все роблю правильно. Питання зараз лише у часі. Роботи багато, а в мене часто надвечір вже зовсім не залишається магії. І, звичайно, я захочу розібратися з вашою раною у будь-якому випадку. Адже я вам обіцяла. І я цілитель, так що лікувати я повинна незважаючи ні на що. Я навіть Бовему трохи допомогла, хоч і злилася на нього.

 

- Взагалі-то Бовем не такий уже й поганий. Не особливо розумний, але все ж таки не безнадійний. Він стихійник у першому поколінні. Самородок. І поки що не може контролювати свою силу, вона у нього спонтанна. Також нестабільний потенціал хлопця впливає і на його самоконтроль та стрибки настрою.

 

Так, я чула, що самородкам дуже важко. Адже решту з дитинства готували до долі мага, а коли прокидалася їхня сила, то поступово крок за кроком вчили її контролювати. У магів першого покоління потенціал був нестабільним, він то розгорявся сильно і різко, як пожежа, то тижнями не відгукувався. При цьому самі маги страждали на перепади настрою від буйної радості до неконтрольованої люті. Що ж, хлопця це, можливо, й виправдовує, але ще не означає, що я одразу повинна його пробачити.

 

- Стривайте, його стихія - земля!? Правильно?

Габріель кивнув головою.

- Саме тому у нього камені в нирках! - я підскочила від захоплення. Так і захотілося зараз же вирушити в лікарню і трохи почаклувати над хлопцем. - От би ще з водниками поговорити, може, й у них є схожі проблеми... З набряками, наприклад?

 

- Упевнений, вони поділяють твоє захоплення, - Габріель вже усміхався на весь рот. - Потерпи до завтра, сьогодні як-не-як неділя.

Я змусила себе сісти назад.

 

- А як ви потрапили на Відбір? У сенсі, чому вам довелося вибирати претенденток? Ви знайомі з нареченим?

- А давай краще про камені в нирках Бовема поговоримо?

- Пізно.

- Так, я знаю, хто він, - зітхнув Ректор.

- І хто ж це? - запитала з придихом, хоч і була впевнена, що чоловік не відкриє секрет.

 

Габріель уважно глянув на мене. Усю його веселість як рукою зняло. Невже скаже!? Порушить таємницю і зізнається мені?

 

- Це другий син Імператора Загір'я, Анно, - нарешті відповів Габріель рівно, дивлячись мені в очі.

  

-  Верховний Головнокомандувач... - вражено прошепотіла я.

Традиційно, перший син Імператора займався політичними питаннями, другий завідував військами, третій - внутрішньою безпекою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍