Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Скоро... Зовсім скоро, я вже сповістила їхнього посланця про те, що ти прокинулася. На цьому моя місія закінчена. Що ж, прощавай, Ліно. Вибач, але обираючи між твоїм життям і життям моєї дитини я завжди оберу друге, - Кармелія встала, а я просто кивнула, приймаючи її пояснення.

Що ж... Виходить, часу залишилося зовсім небагато. Я безшумно піднялася і в одну мить опинилася біля імператриці, яка зупинилася біля дверей. Я чи вона, чорт як би зважитися. І тут я раптом усвідомила, що обмін не рівний, тепер я відповідаю ще за одне життя, яке зародилося всередині мене.

- "Пробач, Кара", - беззвучно шепочу губами і вдаряю жінку відрослими на руці кігтями.

Моя суперниця за право на життя і свободу падає, і я ледь встигаю її підхопити. По шиї і спині колишньої імператриці одразу ж поповзли криваві смуги. Схоже, я все ж перестаралася із силою удару, намагаючись відправити Кармелію в небуття з одного удару.

Зі страхом перевірила пульс і полегшено видихнула, помічаючи, що вона дихає. Так, тепер перетягнути її на ліжко й акуратно накрити ковдрою, треба якомога далі відтягнути той момент, коли невідомі мені противники дізнаються, що я втекла. А для цього необхідно створити видимість сну.

Готово. Наступною буде найскладніша частина моєї втечі: я маю прийняти образ колишньої дружини Меліріана. Причому треба не думати про те, що чекає на жінку, яка зважилася на такий відчайдушний крок. Акуратно видихнула, збираючись із думками, і уважно подивилася на її тіло, кисті рук, зачіску, спробувала пригадати колір і блиск очей. Так, начебто нічого не забула. Ах, так, ще владні нотки в голосі.

Прикрила очі, уявляючи Кармелію на своєму місці, і вперше відчула, як магія потекла по моєму тілу, добираючись до кінчиків пальців рук і ніг, після чого я повільно видихнула та втупилася у своє відображення в дзеркалі.

Схожа. Стало навіть трохи страшно від того, на що я все-таки здатна. А якщо ще й почати тренувати свої вміння, розгойдуючи дивну силу метаморфа, то можна замінити будь-кого. Навіть імператора. Від цих думок відсахнулася і переключила увагу на свою заміну. Ех, шкода я чужу зовнішність не вмію правити...
Але мені ніколи журитися про нездійсненне, час вибиратися звідси. Акуратно обмацала себе, ще раз глянула на віддзеркалення і кинулася до дверей, за якими опинилася охорона.

- Не спускайте з неї очей, замовник скоро прибуде, - насупила брову, видаючи ЦВ двом громилам, і поспішила коридором до сходів, що маячили попереду. Ще б розібрати куди вони ведуть.

Спускаючись вниз, акуратно витріщалася на всі боки, старанно обираючи більш придатне для мене крило. Зліва я помітила прислугу, що маячила туди-сюди, а ось праворуч освітлення виявилося трохи слабкішим, і місцевість виглядала пустою. Ось туди-то ми і звернемо. А якщо раптом опинюся у глухому куті, то виберуся як-не-як, усе ж у мене є руки, здатні пробити навіть бетонну стіну. Ну, це я так для себе вирішила і більш упевнено попрямувала в напівтемний прохід.

А коли я вже майже зникла з очей всюдисущих слуг, мого слуху торкнувся владний голос:

- Ваша Величносте, - чоловік промовив титул з усмішкою, натякаючи на втрату даного з ним статусу, а я так і застигла, з острахом обертаючись на звернення.

- Слухаю вас, - у голосі відобразилося невдоволення, яке я вважала доречним у ситуації, що склалася.

- Впізнаю свою племінницю, - усміхнувся сивочолий і подолав відстань, що розділяла нас, обіймаючи. Ось це новини. А далі-то що? - Кармелія? - Його ніздрі раптом ворухнулися і в очах виник якийсь хижий блиск. Чорт! Схоже, ми пахнемо по-різному, і це проблема.

- Дядьку, давайте поговоримо не на очах у прислуги, - метнулася я в бік рятувальних сутінків коридору.

Тільки б встигнути добігти.

А тільки-но я опинилася у вузькому проході, як раптом мою руку різко схопили і розлючений голос прошипів просто мені на вухо:

- Ти хто така і де моя племінниця? - Саме час було панікувати й шукати вихід із патової ситуації, коли вхідні двері холу відчинилися, впускаючи в особняк цілу низку випещених старих дідуганів.

Аааа... Чорт би побрав цього псевдородича. Недовго думаючи, я потягнула "дядька" на себе, зачиняючи за нами двері, і витріщилася в ошелешені від такого нахабства очі.

- Отже, так. Або ви мене відпускаєте ось так і робите все, щоб мені вдалося піти, або ваша Кармелія піде на поталу місцевим рибкам, - брала я сміливістю і нахабною брехнею, але в мене нічого іншого й не було, а піти ой як хотілося.

- Що ти собі... - почав чоловік, але я трохи видозмінила свою руку, явивши на світ потужну лапу, вкриту драконячою лускою.

- Мені ніколи жартувати... - час і справді стікав, незабаром відвідувачі дізнаються, що я зникла, а цей гад не дає мені піти. - Або ви не заважаєте мені, або мені доведеться через вас переступити, - і начхати, що це лише порожня погроза, я вже майже готова була вдарити його, аби тільки опинитися звідси якомога далі в ту мить, коли мій обман розкриється.

- Кара... У що вона вляпалася? - Якби я знала, хоча, мабуть, від таких відомостей краще триматися подалі - цілішим будеш.

- У них Меланія - це все, що мені відомо. А ваша племінниця вирішила виторгувати життя своєї дочки в обмін на моє. Але, як ви розумієте, я з цим не зовсім згодна. Моя пропозиція така: обіцяю одразу ж надіслати допомогу від імператора в обмін на п'ять хвилин фори, яку ви будь-якими способами для мене вирвете, - чоловік думав недовго й одразу ж ствердно кивнув:

- Правий поворот пропускаєте, він приведе вас до кімнат прислуги, а ось лівий виведе до господарських прибудов. За ними є стежка до струмка. По ньому вам буде легше йти. Раджу прислухатися до слів дракона, бо ви надто "яскраво" пахнете, - так все ж таки запах мене видав, як я й думала.

- Дякую, - невпевнено почала відступати, почувши прощальну фразу джентльмена:

- Але допомогу... ви мені обіцяли, - одразу ж кивнула і зірвалася на біг, якимось внутрішнім чуттям відчуваючи гнів обдурених мною чоловіків.