Майкл Крайтон - Загублений світ

триматися. Розуміла, що її несе на скелі. Гуркіт хвиль став голоснішим, вона знову забила ногами по воді і раптом величезна хвиля підняла її вгору, потім опустила і понесла до скель. В неї вже не було сил опиратися. Вона підняла голову, щоб глянути навколо і побачила темряву, чорнильну темряву.

Виснажена і змучена болем, вона зрозуміла, що знаходиться всередині печери. Її занесло до печери! Звук від хвиль був порожнистим, відбивався від стін. Але було надто темно, щоб стіни печери можна було роздивитися. Сильна течія несла її далі й далі. Гардінг задихалася і безрезультатно гребла. Її тіло дряпнулося об скелю; в якусь мить вона відчула пекучий біль, а потім її понесло далі, вглиб печери. Але тепер вже була якась відмінність. Вона побачила слабке світло на стелі, що, здавалося, теж світилася. Хвилі зменшилися.

Вона відчула, що тримати голову над водою стало значно легше. Попереду було видно сліпуче полуденне світло, яскраво-гаряче — це був кінець печери.

І раптом її винесло назовні — приголомшена, вона увірвалася під відкрите небо й побачила, що знаходиться посеред широкої каламутної річки, оточеної щільними зеленими заростями. Повітря було гарячим і нерухомим; вдалині було чути крики тропічних птахів.

Попереду, за поворотом річки, виднілася корма човна Доджсона, що вже був прив’язаний до берега. Сара не бачила на борту людей і не хотіла їх бачити.

Зібравши рештки сил, вона попливла до берега і схопилася за одне з мангрових дерев, що густо росли вздовж краю води. Занадто слабка, щоб втриматися, вона зачепилася рукою за корінь і лежала на спині у ніжній течії, дивлячись у небо і хапаючи повітря.

Вона не знала, скільки минуло часу, але зрештою відчула в собі достатньо сил, щоб підтягуватися далі, хапаючись руками за корені, доки не дісталася вузького розриву у заростях, що вивів її на багнистий берег. Коли вона виповзла з води на слизький ґрунт, то помітила кілька досить великих тваринних слідів у багнюці. Це були загадкові трипалі сліди, кожен з пальців закінчувався великим пазуром…

Нахилившись, щоб вивчити їх уважніше, Сара раптом відчула, як у неї під ногами вібрує, двигтить земля. На неї впала велика тінь і вона зі здивуванням побачила шкірясте, бліде черево величезної тварини. Вона була занадто слабка, щоб реагувати, навіть підняти голову.

Останнє, що вона побачила, була величезна шкіряста ступня, що стала на землю поруч з нею, тихо чвакнувши в багнюці. А потім її зненацька опанувало виснаження, і Сара Гардінг повалилася на спину, закотила очі і втратила свідомість.

Доджсон

У кількох ярдах вище за течією Льюїс Доджсон заліз до вдосконаленого на замовлення «Джипа Вранглера» та зачинив за собою двері. Поруч із ним на пасажирському сидінні заламував руки Говард Кінг. Він сказав:

— Як ти міг з нею таке зробити?

— Що зробити? — спитав Базелтон, який сидів ззаду.

Доджсон не відповів. Він повернув ключ у замку запалювання. Двигун забуркотів і завівся. Він увімкнув передачу у повнопривідному механізмі і попрямував вгору по схилу в джунглі, подалі від човна на березі.

— Як ти міг? — схвильовано повторив Кінг. — Господи.

— Те, що сталося — нещасний випадок, — відповів Доджсон.

— Нещасний випадок? Нещасний випадок?!

— Саме так, — спокійно сказав Доджсон. — Вона впала за борт.

— Я нічого не бачив, — відгукнувся Базелтон.

Кінг хитав головою.

— Господи, якщо хтось почне розслідувати…

— І що вони зроблять? — перервав його Доджсон. — Були хвилі, вона стояла на носі, на нас накотилася велика хвиля і її змило за борт. Ми кружляли і шукали її, але не було ніякої надії. Жахливий нещасний випадок. Тож навіщо так хвилюватися?

— Навіщо?..

— Так, Говарде. Якого біса ти хвилюєшся?

— Я це бачив. Господи!

— Не бачив, — заперечив йому Доджсон.

— Я нічого не бачив, — сказав Базелтон. — Я весь час був унизу.

— То краще для тебе, — сказав Говард Кінг. — Але що, як буде розслідування?

«Джип» підстрибнув на ґрунтовій дорозі, рухаючись далі в джунглі.

— Нічого не буде, — сказав Доджсон. — Вона поспіхом залишила Африку і нікому не сказала, куди поїхала.

— Звідки ти знаєш? — простогнав Кінг.

— Вона сама мені це сказала, от звідки. А тепер візьми мапу і припини стогнати. Ти знав, на що йдеш, коли до мене приєднався.

— Я не знав, що ти будеш когось вбивати, заради всього святого…

— Говарде, — повторив Доджсон, зітхнувши. — Нічого не станеться. Візьми мапу.

— Звідки ти знаєш? — не вгавав Кінг.

— Тому що я знаю, що роблю, — відповів Доджсон. — На відміну від Малкольма та Торна, які знаходяться десь на цьому острові і клеять дурня, роблячи казна-що у цих клятих джунглях.

Згадка про інших викликала нову тривогу. Кінг схвильовано сказав:

— Може, ми на них наштовхнемося…

— Ні, Говарде, не наштовхнемося. Вони навіть не знають, що ми тут. Ми пробудемо на цьому острові чотири години, пам’ятаєш? Прибули о першій годині, відпливемо о п’ятій. В порту будемо о сьомій. А до Сан-Франциско прибудемо опівночі. Гоп і все, зроблено! І нарешті після всіх цих років я матиму те, що мав би мати в себе вже давно.

— Ембріони динозаврів, — сказав Базелтон.

— Ембріони? — перепитав здивований Кінг.

— О ні, мене більше не цікавлять ембріони, — сказав Доджсон. — Кілька років тому я намагався дістати заморожені ембріони, але зараз немає сенсу через них турбуватися. Мені потрібні запліднені яйця. Я матиму їх від кожного виду на цьому острові.

— Як ти це зробиш за чотири години?

— Я вже знаю точне розташування кожного гнізда динозаврів на цьому острові. В мене є мапа, Говарде.

Кінг розгорнув мапу. Це була велика топографічна карта острова, два на три фути, це синім кольором було позначено висоту місцевості. У кількох місцях у низинних долинах, були густі червоні концентричні кола. У деяких місцях — скупчення кіл.

— Що це? — спитав Кінг.

— Чому б тобі не прочитати, що це означає? — сказав Доджсон.

Кінг перевернув мапу.

— «Сигма дані Супутник/Нордстат змішані спектри VSFR/FASLR/IFFVR». Колонка цифр. Ні, зачекай. Це дати.

— Вірно, — сказав Доджсон, — дати.

— Старі дати? Тобто це сумарна діаграма, що комбінує декілька супутникових проходів?

— Правильно.

Кінг нахмурився.

— І це схоже на… видимий спектр, апертурний радар і… який ще?

— Інфрачервоний широкодіапазонний тепловий. — Доджсон посміхнувся. — Я зробив все це за дві години. Завантажив усі дані з супутника, підсумував їх і отримав усі потрібні відповіді.

— Ясно, — сказав Кінг, — усі ці червоні кола — інфрачервоні сліди!

— Так, — сказав Доджсон. — Великі тварини залишають великі сліди. Я дістав усі записи з супутників за останні кілька років і наніс на мапу розташування джерел тепла. І місця, які виявляються