Теодор Драйзер - Американська трагедія

посідали видне місце серед тутешньої аристократії, вони були якщо не з найстаріших, то в усякому разі однією з найконсервативніших, найповажніших, що домоглись великого успіху, родин у Лікурзі. Старша дочка Семюела Гріфітса, як відомо, трималася відособлено, але двоє молодших його дітей відігравали значну роль у товаристві багатої і веселої лікурзької молоді, і до цього часу не траплялося нічого такого, що могло б похитнути або затьмарити його престиж.

У цей день, повернувшись додому з Чікаго, де йому пощастило укласти кілька угод, що забезпечували благополуччя і процвітання фабрики принаймні на рік, Семюел Гріфітс був настроєний дуже благодушно і дуже вдоволений з себе й усього світу. Ніщо не затьмарило його подорожі. Під час його відсутності справи на фабриці йшли не гірше, ніж при ньому. Замовлень було багато.

Увійшовши в дім, він кинув на підлогу важкий саквояж, скинув модне пальто і, обернувшись, побачив, як і сподівався, Беллу, що бігла йому назустріч. Зрозуміло, вона була його улюбленицею. Він вважав її чарівною, незрівнянною, своєрідним витвором мистецтва, найкращим, що подарувало йому життя: юність, здоров'я, веселість, розум і любов — усе втілювалося в образі вродливої дочки.

— Це ти, татусю? — ніжно і радісно гукнула Белла.

— Так, неначеб я, а не хтось інший! Ну, як поживає моя донечка?

Він розкрив обійми, і Белла кинулася йому на шию.

— Що за славна, міцна, здорова дівчинка! — проголосив він після ніжного поцілунку. — А як поводила себе погана дівчинка, поки мене не було вдома? Тільки кажи правду!

— О, татусю, я була слухняною. Спитай, кого хочеш. Поводилась якнайкраще.

— А як мама?

— Вона здорова, татусю! Вона у себе наверху. Напевно, вона не чула, коли ти увійшов.

— А Майра? Вона вже повернулася з Олбені?

— Так. Вона у себе. Я зараз чула, як вона грала. Я сама щойно прийшла.

— Ай, ай! Знову бігала по гостях. Знаю я тебе.

Він весело погрозив їй пальцем, а вона вже повисла у нього на руці і, намагаючись ступати в ногу з ним, стала підніматися сходами.

— І зовсім я нікуди не бігаю, — лукаво і ласкаво воркувала Белла. — Ти до мене просто чіпляєшся, татусю! Я тільки на хвилинку забігла до Сондри. І знаєш, Фінчлі більше не поїдуть на літо в Грінвуд. Вони збираються будувати велику красиву дачу на самому березі Дванадцятого озера. І містер Фінчлі купить Стюарту великого моторного човна. Вони житимуть там усе літо, з травня до жовтня. І Кренстони, певно, теж.

М-р Гріфітс, який давно вже звик до хитрощів своєї молодшої дочки, був не так зацікавлений у цю хвилину тим, в чому його хотіла умовити Белла, — що Дванадцяте озеро стало більш модним місцем, ніж Грінвуд, — як тим, що Фінчлі можуть дозволити собі таку велику і несподівану витрату тільки заради світських розваг.

Нічого не відповідаючи Беллі, він піднявся сходами і ввійшов ' у кімнату дружини. Він поцілував м-с Гріфітс, зазирнув доМайри, яка підійшла до дверей, щоб поцілувати його, і заговорив про свою вдалу подорож. З того, як він привітався з дружиною і дочкою, було видно, що подружжя живе в цілковитій згоді і взаєморозумінні і що хоч батькові, може, не зовсім до серця характер і погляди старшої дочки, все ж він і на неї поширює щедроти своєї ніжної прихильності.

Поки подружжя розмовляло, з'явилася м-с Трюсдейл і повідомила, що обід подано, і в той же час увійшов Гілберт, який уже встиг переодягнутися.

— Послухай, тату, — сказав він, — я хотів завтра вранці поговорити з тобою про одне цікаве питання. Можна?

— Авжеж. Я буду на фабриці. Приходь на дванадцяту.

— Ходімо вниз, обід прохолоне, — суворо нагадала м-с Гріфітс, і Гілберт одразу попрямував до сходів.

За ним рушив м-р Гріфітс під руку з Беллою і, нарешті, м-с Гріфітс і Майра, яка щойно вийшла з своєї кімнати.

Тільки-но всі сіли за стіл, як почалася жвава розмова на злободенні теми лікурзького життя. Головним джерелом усіляких пліток була Белла: вона збирала їх у школі Снедекер, куди всі світські новини просочувалися з дивовижною швидкістю; і тепер вона раптом оголосила:

— Послухай, мамо, що я розповім про Розету Ніколсон. Це племінниця місіс Дістон Ніколсон, вона приїжджала сюди минулого літа з Олбені, пам'ятаєш? Вона ще приходила на наше шкільне свято… така, з жовтим волоссям і розкосими голубими очима. У батька її великий оптовий бакалійний магазин в Олбені. Ну, так от вона заручена з Гербертом Тікхемом з Утіки. Знаєш, той, що минулого літа гостював у місіс Ламберт. Ти не пам'ятаєш його, а я пам'ятаю. Такий високий, темноволосий і трошки незграбний. Страшенно блідий, але дуже гарний — просто герой з кіної

— От, зверніть увагу, місіс Гріфітс, — уїдливо і насмішкувато вставив Гілберт. — Представниці Зразкової школи сестер Снедекер іноді потай бігають у кіно, щоб відсвіжити свої знання про героїв.

Але тут заговорив Гріфітс-старший.

— У Чікаго зі мною трапився цікавий випадок, — сказав він. — Я думаю, це вам усім буде інтересно.

Два дні тому в Чікаго він несподівано зустрівся з юнаком, як виявилося, з старшим сином його молодшого брата Ейси; зараз м-р Гріфітс збирався розповісти про цю зустріч і про рішення, яке він прийняв у зв'язку з нею.

— А що таке, тату? Розкажи швидше! — зразу ж почала квапити Белла.

— Викладай свої великі новини, — додав Гілберт: він знав, що батько дуже прихильний до нього, і тому сам завжди тримався з ним вільно і по-панібратському.

— Ну, так от, — почав м-р Гріфітс. — У Чікаго я спинився в клубі «Юніон Ліг» і там зустрів одного молодого чоловіка, нашого родича; це ваш двоюрідний брат, діти, — старший син мого брата Ейси, який тепер живе у Денвері. Я не бачив його вже років тридцять і нічого не чув про нього… — Він замовк, замислившись, наче в нерішучості.

— Це той, що десь проповідником? — запитала Белла, глянувши на батька.

— Так, той самий. В усякому разі, наскільки я знаю, він був проповідником деякий час, після того як пішов з дому. Але його син сказав мені, що тепер він кинув це. У нього якась справа в Денвері, готель неначебто.

— А який у нього син? — запитала Белла.

їй були знайомі тільки ті чепуристі, зовні статечні юнаки і чоловіки, з якими їй дозволяли зустрічатися її становище в суспільстві і батьківський нагляд, і тому новий родич, син власника готелю десь на Заході, дуже зацікавив її.

— Двоюрідний брат? А скільки йому років? — вставив Гілберт; його цікавило, що являє собою цей родич, які його становище і здібності.

— По-моєму, він дуже інтересний