Теодор Драйзер - Американська трагедія

молодий чоловік, — продовжував м-р Гріфітс не зовсім упевнено, бо, власне, досі не склав собі певної думки про Клайда. — У нього дуже приваблива зовнішність, добрі манери; він приблизно твого віку, Гіл, і схожий на тебе, дуже схожий: ті самі очі, рот, підборіддя. — Гріфітс уважно подивився на сина. — Він дещо вищий за тебе і, здається, трохи худіший, хоч я не зовсім упевнений в цьому.

Думка про двоюрідного брата, який схожий на нього, носить те саме прізвище і, можливо, має ті самі достоїнства, була мало приємна Гілбертові. До цього часу тут, у Лікурзі, він був добре відомий, як єдиний син, майбутній глава фірми і спадкоємець щонайменше третини всього батьківського майна. І раптом тепер у товаристві довідаються, що в нього є родич, двоюрідний брат, такого ж віку і навіть схожий на нього… Гілберта пересмикнуло при самій думці про це.

Він тут же вирішив (психічна реакція, якої він сам не розумів і з якою не міг справитися), що цей двоюрідний брат йому не подобається і ніколи не сподобається.

— Чим же він займається? — уривчасто і досить кислим тоном запитав Гілберт, хоч і намагався приховати своє роздратування.

— Ну, становище його не з принадних, треба сказати, — з усмішкою відповів Семюел Гріфітс. — Він тепер усього-на-всього розсильний в клубі «Юніон Ліг» у Чікаго, але справляє враження дуже приємного і вихованого юнака. Мені він дуже сподобався. Він сказав, що там він не має ніякої можливості висунутися і що йому хотілося б попрацювати на такому місці, де можна чогось навчитися і вийти в люди. Я запропонував йому приїхати сюди. Хай спробує щастя, якщо хоче. Ми могли б дещо зробити для нього. Принаймні дати йому змогу показати, на що він здатний.

М-р Гріфітс не мав наміру одразу розповісти, що так близько взяв до серця долю племінника: він хотів почекати якийсь час, обміркувати свій план з дружиною і сином. Але йому здалося, що трапилася зручна нагода заговорити про це, і він був радий, що так вийшло: схожість Клайда з Гілбертом вразила його, і йому захотілося трохи допомогти племінникові.

Гілберт вислухав усе це з роздратуванням і прикрістю; м-с Гріфітс завжди була на боці сина і воліла б, щоб поруч з ним не було ні єдинокровних, ні будь-яких інших суперників; але Майра і Белла дуже зацікавилися планами батька. Отже, у них є двоюрідний брат, теж Гріфітс, гарний, одних років з Гілбертом, і до того ж, за словами батька, симпатичний і з хорошими манерами. І Майрі, і Беллі це сподобалося. Але м-с Гріфітс помітила, як засмутилося обличчя Гілберта, і тому не дуже зраділа. Гілбертові буде неприємна поява цього двоюрідного брата; але з поваги до авторитету і розсудливості свого чоловіка вона поки що промовчала. Зате Белла не могла мовчати.

— Ти даси йому місце на фабриці, татусю? — гукнула вона. — Ой, як цікаво! Сподіваюсь, він вродливіший за інших наших двоюрідних братів.

— Белла! — з докором сказала м-с Гріфітс, а Майра багатозначно посміхнулась, згадавши, як кілька років тому їх відвідали незграбні дядько і двоюрідний брат з Вермонта.

Тимчасом Гілберт, дуже розсерджений, у думці повстав проти всієї цієї вигадки. Він просто не міг зрозуміти батька.

— Зрозуміло, ми ніколи не відмовляли тим, хто хотів би працювати на фабриці і вивчати нашу справу, — сказав він різко.

— Ні, відмовляли, — заперечив батько, — та тільки не двоюрідним братам і не племінникам. Крім того, він, по-моєму, зовсім не дурень, у нього є честолюбство. Що поганого, коли ми дамо нашому родичеві можливість приїхати сюди і показати, на що він здатний. Не розумію, чому б нам не взяти його на службу, як і будь-кого іншого.

— А я знаю, Гілу не хочеться, щоб у Лікурзі з'явився другий молодий Гріфітс, та ще схожий на нього! — лукаво і не без єхидства сказала Белла, намагаючись відплатити братові за його повсякчасні критичні зауваження на її адресу.

— Яка нісенітниця! — роздратовано фиркнув Гілберт. — Хоча б раз у житті сказала що-небудь розумне. Чи не однаково мені, яке його прізвище, і схожий він на» мене чи ні.

Він був дуже злий.

— Гілберт! — з докором сказала м-с Гріфітс. — Як ти говориш з сестрою!

— Ну, я не буду нічого робити для цього молодого чоловіка, якщо через нього розпалюються такі пристрасті,— сказав Гріфітс-старший. — Але його батько ніколи не був практичною людиною, і я маю сумнів, щоб Клайд мав коли-небудь можливість вийти в люди. (Гілберта пересмикнуло, коли батько так по-дружньому і фамільярно назвав двоюрідного брата на ім'я.) Я запропонував йому перебратися сюди просто тому, що хотів допомогти йому зробити перший крок. Не маю уявлення, чи вийдуть з нього люди. Може, він зуміє працювати, а може й ні. Якщо ні…— і він зробив жест рукою, немов бажаючи сказати: «Якщо ні, ми, зрозуміло, здихаємось його».

— Що ж, по-моєму, це дуже великодушно з твого боку, — люб'язно і дипломатично зауважила м-с Гріфітс. — Сподіваюся, він витримає іспит.

— І ще от що, — багатозначно додав м-р Гріфітс. — Я зовсім не хочу, щоб до цього молодого чоловіка, доки він служитиме у мене на фабриці, ставилися інакше, ніж до всіх службовців, тільки тому, що він мій племінник. Він переїжджає сюди для роботи, а не для розваги. І доки він проходитиме іспит, вам нема чого зав'язувати з ним світські взаємини, — ні в якому разі. Мені здається, він не з нав'язливих і не уявлятиме, що ми тут приймемо його як рівного. Це було б безглуздо. Пізніше, якщо він доведе, що справді вартий того, що здатний сам подбати про себе, знає своє місце і не вискакує наперед, і якщо кому-небудь з вас захочеться проявити до нього трошки уваги, — ну що ж, тоді побачимо… але не раніше!

Тимчасом служниця Аманда, помічниця м-с Трюсдейл, прибрала з столу рештки обіду і подала десерт. М-р Гріфітс рідко їв солодке і» звичайно, якщо не було сторонніх, переглядав у цей час біржові і банківські бюлетені, що зберігалися у нього в маленькій конторці в бібліотеці; так і сьогодні — він відсунув стілець, устав і, попросивши пробачення в дружини і дітей, пішов до бібліотеки, яка містилася поруч, з їдальнею. Усі взялися до десерту.

— Хотіла б я подивитися, який він, цей двоюрідний брат, — сказала Майра. — А ти, мамо?

— Я так само. Сподіваюся, він постарається виправдати довіру вашого батька. Було б недобре з його боку, коли б він не зробив цього.

— Я все ж таки не розумію, — зауважив Гілберт, — навіщо нам виписувати іще людей, коли