Семюель Беккет - Уот

якщо йому так уже кортить зорового різноманіття, бо він своє відпрацював і нікому на деякий час він вже не потрібен. Тоді нехай усі члени ради, за винятком третього і, безумовно, другого й першого, які щойно гуртом дивилися на третій номер і по яких він теж пройшовся своїм поглядом, хай вони всі, за винятком четвертого номера, візьмуться і подивляться на четвертий номер, і він хай також на них усіх по черзі подивиться, а відтак м’якими рухами хай, якщо хоче або відчуває потребу, помасує свої очні яблука, бо його безпосередня роль на сьогодні скінчилася. І так далі, аж доки залишаться два останні члени ради, які, вирячившися один на одного, можуть промити очі, якщо вони мають при собі очні ванночки, лауданумом або слабким розчином борної кислоти, або чайком, бо вони чесно своє відпрацювали. І тоді ні в кого не лишиться сумніву, що рада подивилася на себе і що це зайняло максимально короткий час і мінімальну кількість поглядів. Тобто за х у квадраті мінус х поглядів, якщо приймати кількість членів комітету за х, або у квадраті мінус у, якщо приймати їх за у. Але поступово, пара за парою їхні очі знову почали випромінювати зацікавлені погляди, спершу в напрямку містера Накібала, а потім у бік Луїта, який, підбадьорений цим, провадив: екземпляр, який ви бачите перед собою, має великі ноги і пласкі ступні, і так далі, дуже докладно і повагом, аж поки дійшов до голови, про яку, як і про все інше, сказав багато гарного, справедливого, дуже гарного, дуже поганого і просто блискучого. Потім містер Фіцвайн спитав: але у якому стані його зд-зд-здоров’я? Чи здатен цей чоловік самотужки переставляти ноги? Чи може без сторонньої допомоги сідати, сидіти, підводитися, стояти, їсти, пити, лягати спати, спати, вставати й справляти природні потреби? О, безумовно, сказав Луїт, не тільки маленьку, а й велику потребу, виключно власними силами. Це вельми цікаво, сказав містер Фіцвайн. І додав, а як у нього зі статевим життям, якщо вже тут мова зайшла про відправлення організму? Тобто в такого бридкого і самотнього злидаря-старигана, сказав Луїт, ви ж на це натякаєте, без будь-якого, я певен, лихого заміру, так? Даруйте, якщо я когось несамохіть образив, сказав містер Макстерн. Та ще й косоокого, сказав Луїт. Нам, сказав містер Фіцвайн, завжди приємно, тобто мені, з мого боку, й моїм колегам, з інших боків, відповідно, приємно познайомитися з придурком, який належить до іншого, так би мовити, соціального прошарку, докорінно відмінного і від мого, і від їхнього прошарків. І з цього погляду ми, я гадаю, вам дуже вдячні, містере Луїт. Але ми якось не зовсім збагнули, тобто і я особисто, і мої, я певен, украй спантеличені колеги, яке відношення має цей джентльмен до теми вашого наукового відрядження, містере Луїт, дуже короткого і, вибачайте на слові, марнотратного відрядження до західних областей. У відповідь Луїт випростав праву руку і потягнувся назад, щоб узяти містера Накібала за ліву руку, бо коли він востаннє дивився на Накібала, той тихо й сумирно сидів по праву руку від нього і так трохи позад. Я так докладно розповідаю про все це, містере Ґрейвз, не тому, що, повірте мені, хочу або можу, а тому що, хочте вірте, хочте ні, але щиру правду кажу вам, просто не можу інакше. Деталі, містере Ґрейвз, я їх, деталі ці, зневажаю й ненавиджу не менше, ніж ви, садівники. Коли ви садите горох чи квасолю, чи картоплю, чи моркву, чи ту саму ріпу, чи які інші коренеплоди, то чи завжди ви дотримуєтесь усіх правил, зазначених у інструкції? Ні, ви похапцем риєте канавку, нашвидкуруч скопуєте рядок, не те щоб прямий, і не дуже кривенький, а не рядок, так, кільканадцять ямок, на такій відстані одна від одної, щоб вони не надто, а тільки на якусь мить стомлювали ваше й без того зморене старе око, доки ви, безтямно дивлячись просто себе, кинете в яму насінину (так священик сипле у розриту могилу пил чи попіл) і загорнете її землею, скоріше за все носаком свого черевика, бо наперед знаєте, що коли під сприятливу годину насінню цьому судилося прорости і збільшитися удесятеро, у п’ятнадцять разів, у двадцять, у двадцять п’ять, у тридцять, у тридцять п’ять, у сорок, у сорок п’ять, а то й у п’ятдесят разів, то воно це зробить і без вашої допомоги, а як не судилося, то туди йому і дорога. Замолоду, містере Ґрейвз, ви, безумовно, натягували мотузочку, виміряли все лінієчкою, анікроку від нівеліра та без тягарця, і в кожну лунку клали рівно по чотири, п’ять, шість або сім горошинок, квасолинок, зернинок чи сочевиць, а не те щоб сюди чотири, у другу лунку — п’ять, у третю — шість, а в четверту — сім, ні в якому разі, а саме щоб у кожну лунку по чотири, п’ять, шість або сім, припустімо, горошинок, і щоб кожна картоплина лежала догори росточком, і щоб довкола кожного насіння моркви, ріпи, редьки чи пастернака обов’язково було трохи піску чи попелу. А зараз! А цікаво, коли ви, містере Ґрейвз, покинули використовувати мотузку, лінійку, нівелір та тягарець? У якому віці, містере Ґрейвз, і за яких обставин? І чи одразу ви, містере Ґрейвз, зреклися лінійки, мотузки, нівеліра, тягарця та всього іншого механічного причандалля усіх інших агрономічних хитрощів, чи спочатку відпала потреба в мотузці, тоді трохи згодом у лінійці, тоді в нівелірі (хоча, клянуся, я й досі не розумію, яка користь від того нівеліра), а за нівеліром — і в тягарці, а потім ви взагалі покинули заміряти відстань між лунками, а відтак махнули рукою на добрива? Чи всі ці знаряддя відпали по два-по три, містере Ґрейвз, аж доки ви помалу досягли нинішнього стану повної незалежності від них, свободи, тобто того стану, коли вам потрібно лише насіння, земля, екскременти, вода і палиця? Але і ліва, і права рука містера Накібала були зайняті, бо першою він підтримував своє тіло, яке добре перехилилося і щомиті могло впасти, а другою, захованою під спідницею, він добре відпрацьованими, м’якими і разом з тим відчутними рухами чухав свої бувалі в бувальцях, але все ще теплі зимові кальсони — набуток давньої, мало не з пелюшок, болячки: анальногенітальної сверблячки, яку могли спричинити глисти, нерви, геморой і ще бозна-яка холера. Серед тиші було добре чути, як об щось терлася долоня старця, і видно було, як рівномірно совалася вона туди-сюди,