Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

друже, в певному розумінні ви маєте рацію. Цариця й справді мала намір перебувати в ізоляції, тож було б найкраще, якби її експеримент відбувся так, як вона запланувала. Але це стало неможливо, коли до гробниці ввійшов голландський дослідник. Я не винний в цьому, хоча це стало поштовхом для повторного відкриття гробниці. Майте на увазі, я жодного разу не сказав, що не вчинив би так само, як це зробив ван Гайн. Я увійшов у гробницю з чистої цікавості й узяв звідти те, що беруть колекціонери. Але тоді я ще не знав про наміри цариці, гадки не мав про довершеність її приготувань. Все це прийшло значно пізніше, й коли це сталося, я зробив усе, щоб утілити її плани. Єдине, чого я боюсь, це того, що міг неправильно зрозуміти якийсь текст або проґавив щось. Але в одному я певен: я не залишив невиконаним нічого, що вважав за потрібне зробити, і не зробив нічого, що не відповідало б приготуванням цариці Тери. Я хочу, щоб Великий експеримент завершився успішно. Заради цього я не шкодував ні праці, ні грошей, ні самого себе. Я пережив труднощі й переборов небезпеки.

Весь мій розум, всі мої знання, якими я володію, всі мої старання присвячені цій меті, поки ми не переможемо чи не програємо цю велику ставку.

— Велику ставку? — повторив я. — Воскресіння жінки? Доказ того, що відродження можна досягнути за допомогою магічних сил, наукового знання чи використовуючи силу, яка наразі не відома світу?

Тоді містер Трелоні розповів про свої надії. Раз чи двічі я чув, як Корбек розповідав про потужну енергію його молодості, але поки що я не помічав у ньому якогось великого запалу, а тепер слова його дали мені зовсім інше уявлення про цю людину.

— Хіба ж воскресіння жінки ми прагнемо? Ми вже ризикуємо життям однієї жінки, найдорожчим для мене життям. Ми ризикуємо і життям чотирьох чоловіків — вашим і моїм, а також двох приятелів, які завоювали нашу довіру.

«Доказ того, що відродження можливе!» Це значно більше! Це дивовижна річ у наш час науки і скептицизму, який і створює знання. Життя і відродження — це частина того, що ми можемо отримати після втілення Великого експерименту. Уявіть собі, що станеться, якщо в наш світ повернуться знання, які містилися в Александрійській бібліотеці. Ця жінка розповіла б нам про те, яким був світ до Потопу, могла би звернути наш розум до вивчення речей, які нам зараз здаються первісними, але які були задовго до появи патріархів. Але і це ще не кінець! Ні, це ще навіть не початок! Якщо історія цієї жінки така, як ми думаємо, то ми здобудемо знання, які лежать поза межами нашого часу, поза межами людських можливостей. Ми повинні будемо визнати, що «ка» цієї великої цариці пізнало більші таємниці, ніж будь-яка інша людина, що жила на землі. Ми вже маємо доказ того, що хоч її тіло спить, та розум її не покинув, воля лишилася незламною, і що найважливіше, пам’ять нітрохи не потерпіла. О, які можливості з’являються після появи такої людини! Людини, чия історія почалась задовго до подій у Біблії, чий досвід передував появі богів у Греції, людини, яка зможе зв’язати разом старе й нове, землю і небо!

Він замовк. Маргарет узяла його за руку і тримала, поки він говорив. Але з її обличчям сталася зміна: вона знову була десь далеко. Батько нічого не помітив, та коли він замовк, вона знову стала сама собою й поцілувала його руку. Тоді обернулася до мене і мовила:

— Малкольме, ти казав про тих, котрі були справедливо покарані царицею за те, що мало не зашкодили її планам. Хіба тобі не здається, що ти був несправедливий? Хто б не зробив цього на її місці? Пам’ятай, вона боролась за своє життя, своє кохання, свої надії! Адже вона хотіла поширити в майбутнє стремління своєї шляхетної душі! Невже на її місці ти не боровся 6 усіма засобами задля втілення своїх мрій? Невже ти не розумієш, що її розум відпочивав протягом усіх цих виснажливих століть, поки її вільна душа літала безмежними просторами галактик? Хіба ж не отримала вона від них знання, котрі зберігає для нас?

Вона замовкла, по її щоках бігли сльози. Я й сам був зворушений. Це справді була моя Маргарет, і від усвідомлення її присутності моє серце забилось дужче. Поцілувавши її руку, я звернувся до містера Трелоні:

— Ну, що скажете ви, сер? Вона не могла б говорити красномовніше, навіть якщо б дух самої цариці Тери був із нею, щоб надихнути її і навіяти ці думки!

Відповідь містера Трелоні просто ошелешила мене. Вона підтвердила мені, що він пройшов через такий самий шлях роздумів, як і я.

— А якщо так і було? Якщо так і було? Я добре знаю, що дух її матері живе в ній. Якщо в ній живе ще й дух великої цариці, то вона буде для мене вдвічі дорожчою! Не бійтесь за неї, Малкольме Росс!

Маргарет підхопила цю тему так швидко, що її власні слова радше здавались продовженням слів її батька, ніж втручанням.

— Не бійся за мене, Малкольме. Цариця Тера знає все й не зашкодить нам. Я певна цього, як певна й мого кохання до тебе!

В її голосі було щось настільки дивне, що я швидко поглянув їй в очі. Вони були ясні, але в глибині їхній чаїлася якась прихована думка.

Цієї миті до кімнати хтось зайшов, і ми почали розмовляти на інші теми.

Розділ XVIII

Урок «ка»

Того вечора ми всі пішли спати раніше. Наступна ніч буде тривожною, і містер Трелоні вважав, що ми повинні підкріпитися сном. День також мав бути заповненим роботою. Все,