Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

І він тут же поманив до себе офіціантку.

- Голодний як хтонічний змій, - поскаржився він, - ніхто з ранку навіть погодувати не подумав. Пані, що залишилася на ніч, пішла раніше, ніж я встиг згадати її ім'я.

- Треба було записати при знайомстві, - хмикнув Олег, а я...

Диявол, точно ж! Олег Грабар, юрист і відмінний хлопець, колишній колега Айдара. Ми мало перетиналися, але зараз я згадав його. Як і те, що він був одним з наймолодших юристів в компанії «Одиссей», дуже перспективним. А потім ... потім, здається, поїхав кудись працювати. У Москву, якщо не помиляюся. Але тоді чому він тут, в Києві? І що йому сказав Змій? Адже він зазвичай не поширюється про свою роботу. Хіба що... Хіба що Грабара він знає куди краще за мене.

- Радий вас бачити, Олеже, - щиро сказав я, прокинувшись від власних думок і спостерігаючи, як Змій в нетерпінні кидає погляди на кухню. Грабару вже принесли каву з корицею і ще якимись спеціями. Аромат стояв неможливий.

- Я вас теж, Руслане, - кивнув Олег і посміхнувся. - Як живете? Айдар поводиться добре?

- Дякую, добре. Айдар - дуже слухняний співробітник, що б він там не говорив.

Ми обидва розсміялися. Один Змій болісно закотив очі. Ну да, не любить він ці ввічливі розшаркування. Однак він не почне говорити, поки не поїсть, тому я знову перевів погляд на Олега.

- А ви яким вітром в Києві?

- Ми тут відкриваємо філію, - відповів Олег, ковтнувши кави. - Я працюю в фірмі з надання юридичних послуг.

- Отакої, - підняв я брови, - дуже добре.

- «Корсар» взагалі дуже солідна організація, - занудно зауважив Змій, - я здивований, що вони не зробили цього раніше. Ніяк ось тільки тебе і чекали.

Грабар нічого не відповів, тільки посміхнувся і дипломатично розвів руками. Мовляв, так вийшло.

Змію нарешті принесли його гарячі бутерброди та салат. Я стинно зворушувався, дивлячись, як сам сищик уминає все це за дві щоки. Олег тим часом розповідав про Дітмара.

- Гешихте-Шварц, може, і справляє враження чоловічка не від світу цього, проте фахівець прекрасний. Якщо за щось береться - доводить до кінця. Робить свою справу вже років дванадцять, жодного разу не було нарікань. Частенько бере справи, які його колеги брати не ризикують, чуючи, що не зможуть утриматися. У Дітмара вельми своєрідна манера спілкуватися, - задумливо додав Грабар. - Його серед нашого брата прозивають Чорним казкарем.

Я мимоволі пересмикнув плечима. Є щось. І машина, і рукавички на руках, і погляд.

- До речі, а чому він весь час носить рукавички? - питання зірвалося з губ саме собою.

Олег похитав головою.

- Не знаю. Самому трохи цікаво. Але якось не було випадку запитати.

Шкода. Втім, добре, не моя справа.

Грабар додав ще дещо стосовно Дітмара. Доводилося визнати, що нотаріус і правда непоганий в своїй справі.

Змій розправився зі своїм сніданком і виглядав куди миролюбні. Ще трохи просидівши в кафе, ми вийшли на вулицю. Ласкаве жовтневе сонце м'яко пригрівало, під ногами шаруділо сухе листя. Шикарна погодка. Спуститися б до Дніпра, просто посидіти, подивитися на воду і насолодитися останніми теплими днями.

Прогулянка вийшла не довгою, але цікавою. Грабар вибачився, подякував за компанію і сказав, що йому потрібно в офіс.

- В неділю? - підозріло уточнив Змій.

Олег кивнув, його мобільний задзвонив в кишені піджака.

- Трудоголик, - з повагою зазначив я.

Той трохи ніяково усміхнувся, жестом вибачився і відійшов на кілька кроків, приймаючи виклик.

- Йому я довіряю, - тим часом тихо і серйозно сказав Змій. - Тому не шкодую, що привів його особисто. До того ж Грабар - мій боржник.

Я хотів було запитати, в чому саме, але на мене тут же махнули рукою.

- Справа давня, - скривився Змій. - Коротше, по Білій є цікаві факти. Ось зараз попрощаємося, і я все розповім.

Я мимоволі скоса кинув погляд на Олега. Еге, а дзвонять явно не з офісу. Та й не клієнти. Он як пом'якшала лінія губ. А погляд якийсь... неймовірно теплий і ніжний. Немов той, хто говорить на тому кінці, робить хлопця щасливим тільки фактом свого існування.

- Він одружений? - запитав я, сам не знаючи чому.

Змій спантеличено подивився на мене.

- Гадки не маю. До від'їзду в Москву ніби не був, але скільки часу щось пройшло.

Так... все тече, все змінюється. Прямо день дивних збігів. У всякому разі, день думок про одруження точно. Може, і мій час настав? Поки ще нестарий та апетитний, га?

Змій задивився на пройшовшу повз нас жінку в вишневому пальто. Я - на гарненьку дівчинку, яку та везла в колясці.

- Я теж тебе кохаю, - почув я голос Грабара; невидимий співрозмовник щось відповів йому, і Олег тут же додав: - Дуже... дуже.

Що ж, здається, це знак згори. І пора мені щось міняти в особистому житті.