Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

варто було по­бачити цей транспортний засіб, найнавороченіший з усіх, що існували на землі й під землею. Кожен квадратний сантиметр був озброєний лазером, дат­чиком руху, глушником або чимось іще. Щоправда, користі від них не було ніякої, якщо вони не активо­вані, і саме на це Мульч і розраховував.

Мульч помахав рукою в напрямку транспортера, па випадок, якщо за ним хтось спостерігає, і вгризся в рідну стихію каменистої шахти. Висота гномам не подобається, і цього не могло змінити навіть те, що технічно вони перебували нижче рівня моря.

Гном занурив пальці у жилу м’якої глини, що про­ходила по стіні. Дім. Відчути себе вдома можна було де завгодно, аби там була глина. Мульч заспокоївся. Зараз він у безпеці. Принаймні на якийсь час.

Він з таким хрустом розкрив щелепи, що будь- який науковець поморщився б. Відкинув клапан на штанях і кинувся в глину. Зуби гнома відрами вихоп­лювали глину зі стіни, в якій миттю утворився ту­нель. Мульч заліз туди і завалив за собою вхід, вики­нувши перероблену глину через клапан.

Через півдюжини ковтків його чутливі волосинки бороди повідомили, що попереду скеля, і гном ско­регував маршрут. Таємний транспортер не посадять на скелю, бо якщо він такий крутий, то має стрижень-батарею. Такі стрижні випускаються з днища, заглиблюються на п’ятнадцять метрів у землю і за­ряджають акумулятор силою Землі. Найчистішою енергією.

Стрижень-батарея ледь помітно вібрувала, і саме на ці вібрації взяв курс Мульч. Хвилин через п’ять інтенсивного копання він обійшов скелю і дістався до кінців стрижня. Вібрації зробили землю не такою щільною, тож гном з легкістю розчистив собі неве­личку печерку. Поплював слиною на стіни і почав чекати.

Холлі провела ЛЕПівський транспортер через не­величкий порт, відчинивши двері підйомника своєю реконівською карткою доступу. Змінити код Полі­цейська Плаза навіть і не подумала, бо всі вважали її мертвою.

Італійська рівнина була вкрита чорними тінями від дощових хмар. Вони вилетіли з-поза голографіч­ної скелі, що прикривала вхід до порту. Легенький морозець укрив інеєм червонувату глину, а пів­денний вітер був таким сильним, що трусив транс­портер.

— Довго ми тут не протримаємось,— сказала Холлі, схилившись над панеллю контролю.— У цьо­го транспортера немає захисту.

— Довго і не потрібно,— відповів Артеміс.— Лі­тай по периметру, немов шукаєш прихований тран­спортер.

Холлі ввела в комп’ютер кілька координат.

— Ти геній, тобі видніше.

Артеміс повернувся до Батлера, що сидів, схрес­тивши ноги, в проході.

— Ну, старий друже, можеш зробити так, щоб Опал подивилася в наш бік?

— Можу,— кивнув Батлер, підповз до бокового виходу. Натиснув кулаком кнопку, і двері від’їхали.

Транспортер трохи качнуло, і він знову вирів­нявся.

Батлер відкрив сумку зі зброєю і набрав жменю металевих м’ячиків із тенісний м’ячик завбільшки. Висмикнув з одного запобіжник і великим пальцем натиснув на кнопку під ним. Кнопка опустилася і почала підніматися до вихідного стану.

— Через десять секунд вона зрівняється з поверх­нею. Система замкнеться.

— Дякую за лекцію,— сухо сказав Артеміс.— Хоча зараз для неї зовсім не час.

Батлер посміхнувся і підкинув металевий м’ячик у повітря. Через п’ять секунд той вибухнув, на землі під ним утворився маленький кратер. Від кратера побігли тріщини, немов червона квітка утворилася.

— Б’юся об заклад, Опал зараз дивиться,— сказав Батлер, піднімаючи наступну гранату.

— Переконаний, що інші теж скоро дивитимуть­ся. Вибухи не довго можна ігнорувати. Ми тут від­носно ізольовані. Найближче село миль за десять звідси. Якщо пощастить, матимемо десять хвилин. Наступний квадрат, Холлі. Але не наближайся над­то, ми ж не хочемо їх сполохати.

На п’ятнадцять метрів нижче Мульч Діггумс че­кав у своїй саморобній печерці і спостерігав за кін­цем стрижня-батареї. Щойно той припинив вібрува­ти, гном поліз угору. Телескопічний стрижень був теплим на дотик, підігрітий енергією, яку передавав до акумулятора в транспортер. Мульч скористався такою допомогою і підтягувався вгору, переставля­ючи руки. Глина, яку він ковтав, була нещільною, на­повненою повітрям завдяки вібраціям стрижня, тож Мульч радів додатковій порції кисню. Він перетво­рював його на газ, і така реактивна тяга допомагала просуватися вгору.

Мульч прискорився, прокачуючи повітря і глину через складні переплетіння травної системи. Опал недовго відволікатиметься на транспортер, скоро здогадається, що то диверсія. Стрижень товстішав, і зовсім скоро гном опинився біля резинового кіль­ця на дні транспортера, який стояв на трьох висув­них ніжках, здіймаючись на півметра над землею. Коли транспортер летів, гумове кільце прикривало­ся металевою панеллю, але зараз корабель стояв, і датчики були вимкнені.

Мульч виліз із тунелю і стулив щелепи. На нього чекає ювелірна робота. Потрібно захистити зуби. Гуму гномам вживати не радили, тож ковтати її було не варто. Наполовину перетравлена гума могла за­блокувати кишки не гірше за бочку клею.

Кусати було незручно. Нема за що схопитися. Мульч притулився щокою до стрижня і підповз уго­ру, щоб можна було схопити кільце передніми зуба­ми. Він угризся в гуму, обережно рухаючи щелепами по колу, доки верхній зуб не зробив дірку. Тоді він зціпив зуби і потягнув. Гума розірвалася сантиметрів на десять. Тепер Мульч зміг захопити кільце ротом. Він відривав шматки гуми і негайно їх випльовував.

Не минуло і хвилини, як Мульч прорвав тридцятисантиметрову дірку. Якраз щоб пролізти. Той, хто не був знайомий із гномами, міг би об заклад поби­тись, що Мульчеве кремезне відгодоване тіло аж ніяк не протиснеться крізь такий маленький проріз, але вони б утратили свої гроші. Гноми кілька тися­чоліть вилазили з-під завалів, тож розвинули здіб­ність пролізати і не через такі малі шпарини.

Мульч утягнув живіт і проліз крізь гумове кільце головою вперед. Він з радістю втік від вранішнього сонця. Ось іще одна річ, що не подобається гномам. Через кілька хвилин на сонці шкіра у гномів черво­ніє, як у вареного лобстера. Мульч заліз по стрижню прямо в машинний відсік транспортера. Більшу час­тину відсіку займали пласкі батареї і водневий гене­ратор. Над головою був люк, що вів до вантажного відділення. Ланцюжки лампочок тяглися по всьому відсіку, заливаючи його блідо-зеленим світлом. Якби генератор почав випромінювати радіацію, вона б світилася пурпуровим. І хоча живлення на всьому транспортері було вимкнене, лампочки світилися за­вдяки спеціально виведеним гниючим водоростям. Мульч про це, правда, нічого не знав, йому просто здалося, що світло дуже схоже на люмінесцентну гномську слину, і від того, що він знайшов принай­мні хоч щось знайоме, трохи розслабився. Але як ви­явилось, зарано, бо випустив через клапан трохи тунельного газу. Може, ніхто не помітить...

Десь через півхвилини він почув згори голос Опал.

— Хто б там не пускав гази, будь ласка, припи­ніть, або доведеться відповідно покарати.