Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Тільки-но Флора вийшла з Тересиної кімнати, як з'явився Ріголетто. Він з першого погляду помітив, що в подруги засмучене обличчя, й відразу ж догадався про причину.

— Що, знову якась капость?

— Та ні, просто треба сплатити за кімнату за два місяці,— відповіла Тереса, намагаючись не виказати хвилювання.

Обоє сіли. Тереса вже не шила, і це турбувало друга. Тут майже ніщо не змінилось по двох місяцях втечі Рохеліо. Ріголетто приходив до Тереси по кілька разів на день, і між ними відновилася давня дружба; але тепер вони розмовляли менше, ніж раніш, — кожен переживав своє горе й непокоївся од дивної близькості, що єднала їх, але ще не вилилась у певне почуття. Обмінювались короткими, значущими фразами, в яких вчувалася щира приязнь, і жодного разу не згадали про втікача — таку умову поставила Тереса з першого ж дня, і Ріголетто не порушував її, нишком. милуючись цією незвичайною вольовою жінкою.

— Скільки? — помовчавши, нарешті наважився спитати він.

— Сорок песо.

— Можете сплатити?

— Увечері все сплачу, — твердо відповіла вона. Вони знов замовкли. Тоді Ріголетто ніяково сказав:

— Дорога моя, треба щось придумати, аби ви не знали нужди. У нас іще є…— Він завагався. — У нас іще є ота робота, яка тепер може стати для вас засобом існування. Якщо вона вам, не подобається, то ми знайдемо іншу, яку можна виконувати вдома. Я теж допомагав би вам…

Тереса заперечливо похитала головою і якось дивно усміхнулась.

— Я залюбки працювала, Еміліо, коли кохала і надіялась. А тепер у мене немає ні сили, ні снаги для такої боротьби… — Помітивши, що він дивиться на неї журливо й запитливо, вона спокійно вела далі: — Ні, я не стеряла розуму й не забула про дітей. Я надіслала братові через його дружину останнє попередження і знову підтвердила, що відмовлюсь од спадщини, якщо він візьметься виховувати Родольфо і Армандо. Я також призначила цій сеньйорі побачення і через кілька днів переселюсь до іншого будинку, щоб не перелякати зовицю, коли вона прийде до мене. Ще я знайшла адвоката, але він каже, що мій план безглуздий, і намагається відраяти мене. І знаєте як? Хоче закохати в себе! Коли б ви побачили, як він дивиться на мене, і почули, як зітхає, то вмерли б од сміху. Але я не відмовляюсь од його порад і серйозно слухаю всі ті натяки, бо не хочу. з ним сваритися.

Ріголетто аж зблід від цих слів, що їх вона вимовляла нервово, з гіркою іронією, наче під впливом глибокого душевного хвилювання.

Тереса усміхнулась.

— Не ображайтесь, Еміліо, адже ви самі знаєте, як я вас поважаю. Просто мене дивує, чому чоловіки не здатні зрозуміти, коли жінка не бажає, щоб її кохали…

Вона зупинилася, сама вражена жорстокістю своїх слів, що були наче крик її змученої душі, і засоромлено опустила очі.

Ріголетто знизав плечима і щиро сказав:

— Тому що майже всі чоловіки дурні.

Його найбільше непокоїло те, що вона намірилась змінити квартиру. Він знав, що тепер вона часто виходить з дому на кілька годин, але не насмілювався спитати, де вона буває і що робить. А тепер вона сама розкривала таємниці, і Ріголетто вирішив поговорити про все.

— Ви думаєте переселитися з цієї квартири?

— Ні, я найняла іншу на вулиці Вільєгас, але залишу за собою і цю. Поживу там кілька тижнів з дітьми. Той будинок — справжнісінький монастир, і тепер ми не зможемо бачитись, Еміліо…

В Ріголетто ніби все перевернулося в грудях: йому здалося, що за її переїздом криється якась таємниця і що між ними хтось стоїть; але чистий і щирий погляд Тереси та згадка про синів умить розвіяли його підозру. Він вирішив скористатися з права, яке йому надавала їхня взаємна приязнь, і втрутитись.

— Це все по-дитячому, люба сестро, — серйозно сказав він. — В ім'я вельми шляхетної, але й не менш абсурдної ідеї ви граєтесь майбутнім життям — і своїм, і своїх синів. Краще б ви забрали батьківську спадщину і спокійно жили собі…

Тереса не розгнівалась, тільки гірко посміхнулась і заперечливо похитала головою.

— Спочатку це в мене була тільки примха, Еміліо, — відказала вона, — але тепер це моє переконання. Я хочу, щоб мої діти нажили багатство лише своєю працею… їхній батько не був поганою людиною… о ні, я пересвідчилась у цьому! Він був просто непридатний до життя, і ви самі бачите, що він накоїв. Я не хочу, щоб колись Родольфо і Армандо стали такі, як він!

Уперше при Ріголетто вона згадала Рохеліо. Той звів очі. Тереса була спокійна, тільки по голосу, який ледь-ледь тремтів, можна було відчути, що вона хвилюється.

— Але ж, Тересо… це не тільки для ваших синів, а й для вас, тому ваш намір здається мені нерозумним. Подумайте лишень…

Вона заперечливо махнула рукою. Ріголетто замовк.

— Ох, якби влаштувати дітей, я була б вільна, як вітер, і жила… не знаю, як би я жила… Адже я — бунтівниця, ви мене зовсім не знаєте, Еміліо. Я — істеричка, як полюбляв казати мій високоповажний брат у ті щасливі часи, коли ми жили разом… Я терплю тільки те ярмо, що його добровільно беру на себе. А гроші для мене — важкі, мов кайдани. Я рідкісна особа, що народилась або дуже рано, або ж надто пізно і не пасує до цього суспільства… Колись я відкрию перед вами душу, і ви побачите мене таку, яка я є. Це я зроблю вперше і востаннє в житті.

Ріголетто зачудовано слухав її, відчуваючи в душі ніжний солодкий щем, який заспокоював його, немовби підносив у надхмарні висоти, сповнював тихою млостю. Та раптом він отямився і стрепенувся. Прочинились двері, і до кімнати зайшла закутана в стару шаль Домінга. Тереса