Колектив авторів - Precedent UA — 2015

3) рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 27 лютого 2015 року, справа № 537/2064/13-к, суддя Мурашова Н. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42888933

Теза із рішення: «…Більшість свідків залишились недопитаними у судовому засіданні, що позбавило підсудну та її захисників можливості задати питання цим свідкам. В рішеннях Європейського суду з прав людини… наведене визнано неприйнятним та таким, що порушує право обвинуваченого на захист, порушує принципи безпосередності дослідження доказів…»

4) рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2012 року, № 5–2706 км 12, судді: Григорєва І.В., Єленіна Ж. М. та Фурик Ю. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25235683

Теза із рішення: «… Європейський суд з прав людини у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (п. 54 рішення від 21 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 21 січня 2011 року) визначив, що пункти 1 і 3(d) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Європейський суд зазначив, що засудження не може ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У п. 56 цього рішення Європейський суд також вказав, що показання свідка, який під контролем правоохоронних органів придбав наркотичний засіб, є вагомими для вирішення справи, оскільки вона була єдиною особою, яка безпосередньо брала участь у купівлі наркотиків у засудженого і могла засвідчити, що він продав їй наркотики. Наведені положення Конвенції та практика Європейського суду, що відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477–1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються при розгляді справ як джерело права, не були враховані апеляційним судом…»

5) рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2012 року, справа № 1715/20248/12, суддя Головчак М. М.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27649653

6) рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 15 травня 2012 року, справа № 1–18/11, суддя Бібік О. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25278657

Теза із рішень: «…Також як вказано у рішенні Конституційного суду України від 18.01.2012 року № 1-рп/2012 справа № 1–4/2012, вимоги статті 218 КПК України узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини та з підпунктом «Ь» пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідно до якого кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право мати час і можливості для підготовки свого захисту. Так, Європейський суд неодноразово зазначав, що право на захист не є абсолютним, а за змістом статті 6 Конвенції прийнятними є лише вкрай необхідні заходи, які обмежують право на захист (рішення від 23.04.1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів», від 25.09.2008 року у справі «Полуфакін і Чернишов проти Росії»). Як зауважив Європейський суд, підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а це означає, що така підготовка охоплює все, що є «необхідним» для підготовки розгляду справи судом. Однак, питання адекватності часу і можливостей, наданих обвинуваченому, слід вирішувати в контексті обставин кожної конкретної справи (рішення від 21.10.2010 року у справі «Корнєв і Карпенко проти України»). Так, у рішенні від 18.02.2010 року у справі «Гаважук проти України» Європейський суд визнав, що можливість обвинуваченого ознайомитися з матеріалами справи протягом п’яти днів є достатнім часом у цій справі в розумінні підпункту «Ь» пункту 3 статті 6 Конвенції…»

7) рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 20 березня 2012 року, справа № 1630/315/2012, суддя Грінчук О. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22186958

Теза із рішення: «…Невиконання вимог КУпАП впливає на справедливість призначеного покарання та судових помилок, так як санкцією статті 51 КУпАП передбачено один із суворих видів покарання — адміністративний арешт, що може призвести до порушення статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також стати приводом звернення до Європейського суду з прав людини (див. рішення ЄСПЛ по справі «Корнєв і Карпенко проти України», «Жук проти України»).»

8) рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 21 серпня 2013 року, справа № 699/520/13-к, суддя Побережна Н. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33154841

Теза із рішення: «.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом. Європейський суд з прав людини. вказував на порушення статті 6 Конвенції оскільки не були повно з’ясовані обставини справи.»

9) рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14 травня 2012 року, справа № 3/2501/462/2012; рішення від 21 листопада 2013 року, справа № 728/3226/13-п; рішення від 27 травня 2014 року, справа № 728/1046/14, та рішення від 28 травня 2012 року, справа № 3/2501/531/2012, суддя Пархоменко П.І.

Посилання:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24597296

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35533459

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38909377

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24597282

Теза із рішень: «…Як зазначив Європейський суд з прав людини практика якого у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело права у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (п. 54 Рішення від 21 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 21.01.2011 року) пункти 1 і 3(d) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950