Шері Лапіння - Подружжя по сусідству

Марко мовчить, але його кидає в холодний піт.

— І вона працювала в ту ніч, коли ти був тут, коли твоя дитина зникла.

«Вона знає, — думає Марко. — Чорт. Чорт».

Він починає пітніти. Дивиться на її прекрасне обличчя, таке потворне для нього в цю мить. Суча маніпуляторка. Може, вона й блефує. Що ж, тоді він теж може зблефувати.

— Камеру було ввімкнено? На записі є щось на викрадача? — питає він так, ніби камера — це хороша новина.

— О так, — каже вона. — Ще й як.

Марко знає, що йому кінець. Вона бачила його на відео. Це зрозуміло з її обличчя.

— То був ти.

— Лайно, — з насмішкою каже Марко, намагаючись вдати, що не вірить жодному її слову, хоча й знає, що намарне.

— Хочеш подивитися?

Що він хоче, так це скрутити їй в’язи.

— Так, — каже він.

— Ходімо зі мною, — каже вона й повертається у бік сходів.

Він іде за нею до спальні, яку вона ділить із Гремом. Він думає про те, яка вона дурепа, якщо запрошує до спальні людину, котра, як їй відомо, здатна на викрадення. Та їй, здається, не страшно. Вона виглядає так, ніби в неї все під контролем. Утім, це те, що їй подобається: смикати за ниточку й дивитися, як люди танцюють. Також їй подобається додати трохи перцю, трохи небезпеки. Цікаво, чи він їй дозволить.

Лептоп лежить відкритий на ліжку. Вона натискає на клавіші, й починає відтворюватися відео, на якому зазначено час і дату. Переглядаючи його, Марко часто закриває очі від досади. Ось він возиться із датчиком світла, заходячи до будинку. Он за пару хвилин виходить із Корою на руках, загорнутою в білу ковдру. Це точно, безпомилково він. Ось він озирається, аби переконатися, що його ніхто не бачить. Він дивиться майже просто в камеру, не здогадуючись про її існування. От він швидко йде до задніх дверей гаража і за хвилину повертається галявиною вже без дитини. Він забув вкрутити датчик. Коли він бачить це тепер, після всього, що сталося, його переповнюють і жаль, і провина, і сором.

І злість за те, що його застукали. І хто — вона. Вона покаже це поліції. Вона покаже це Анні. Йому кінець.

— Хто ще це бачив? — питає він. Він сам здивований тим, як спокійно звучить його голос.

Вона ігнорує його питання.

— Ти її вбив? — питає Синтія, до якої майже повернулася колишня грайливість.

Його нудить від неї, від її черствої смердючої цікавості. Він не відповідає. Їй хочеться думати, що він здатен на вбивство?

— Хто ще бачив? — він вимагає відповіді, розлючено дивлячись їй у вічі.

— Ніхто, — бреше вона.

— А Грем?

— Ні, він не бачив, — каже Синтія. — Я сказала йому, що перевірила камеру, але в ній сіли батарейки. Він повірив мені на слово. Йому про це нічого не відомо.

Вона додає:

— Ти ж знаєш Грема. Його мало що цікавить.

— То нащо ти показуєш це мені? — питає Марко. — Чому не підеш просто в поліцію?

— Нащо мені таке робити? Ми ж друзі, чи не так? — загадково посміхається вона.

— Годі цього лайна, Синтіє.

— Добре, — посмішка зникає. — Моє мовчання тобі дорого обійдеться.

— Ну, тут є невеличка проблемка, Синтіє, — каже Марко, контролюючи свою інтонацію, — тому що грошей у мене немає.

— Ой, облиш. Ну має ж бути бодай щось.

— Я голий як пень, — холодно відказує він. — Нащо, ти думаєш, я власну дитину викрав? Заради розваги?

Він бачить на її обличчі розчарування через те, що її очікування не виправдовуються.

— Ти можеш закласти будинок, хіба ні?

— Його вже закладено.

— То перезаклади.

Бездушне стерво.

— Я не можу. Очевидно, не без відома Анни.

— Так, може, про це їй теж варто довідатися?

Марко кидається до неї. Йому не доводиться грати чоловіка у відчаї — він і є чоловіком у відчаї. Якби він захотів, то міг би її просто зараз задушити. Але в її очах немає страху, тільки збудження. Її очі блищать, і він бачить, як її груди підіймаються та опускаються від прискореного дихання. Можливо, більше за будь-що вона жадає небезпеки. Адреналіну. Можливо, їй хочеться, щоб він жбурнув її на ліжко, біля якого вони стоять. Він швидко зважує такий варіант. Можливо, тоді вона припинить його шантажувати? Навряд чи.

— Ти нікому не покажеш це відео.

Вона не поспішає відповідати. Вона дивиться просто йому у вічі. Її обличчя лише в кількох дюймах від його.

— Я б залюбки не показувала його нікому, Марко. Хай би це лишилося між нами. Але тобі доведеться попотіти. Ти мусиш знайти, де взяти гроші.

Думки Марко обертаються дуже швидко. В нього немає грошей. Він не знає, де їх взяти. Йому треба виграти час.

— Слухай, дай мені час усе обміркувати. Ти ж знаєш, на яке гівно перетворилося моє життя.

— Не так сталося, як гадалося, еге ж? — каже вона. — Думаю, ти сподівався повернути дитину?

Йому хочеться вдарити її, але він стримується.

Вона дивиться на нього примирливо.

— Добре. Я дам тобі трохи часу. Я нікому не покажу відео — поки що.

— Про яку суму ми говоримо?

— Двісті