Камілла Лекберг - Крижана принцеса

З кавоварки долинув аромат запашної кави, і Еріці здалося, що життя дещо світлішає. Неймовірно, яку силу має крапля цього гарячого напою. Еріка піднесла до губ філіжанку і, стоячи біля мийки, охоче випила міцну каву. Вона ніколи особливо не переймалася сніданком, а тому зможе залишити більше місця для вечері.

Коли у двері подзвонили, Еріка трохи злякалася й розлила каву на футболку. Вона лаялася й не могла зрозуміти, хто може прийти так рано. Еріка подивилася на годинник. Пів на дев’яту. Поставила на стіл філіжанку й попрямувала до дверей, за якими стояла Джулія Карлґрен і від холоду плескала в долоні.

— Привіт, — промовила Еріка здивованим голосом.

— Привіт, — сказала Джулія й замовкла.

Еріка не могла втямити, що молодша сестра Алекс робила перед її дверима цього вівторкового ранку, але, добре вихована, вона запросила Джулію увійти.

Джулія різко й гучно ввійшла, зняла із себе верхній одяг і перед Ерікою пройшла у вітальню.

— Чи можна мені пригоститися кавою, якою тут так пахне?

— О, так, зараз зроблю.

Еріка пішла готувати каву й здивовано поглядала на Джулію. Щось було не так із цією дівчиною. Вона принесла Джулії каву і, тримаючи в руці свою філіжанку, запропонувала їй сісти на плетеному дивані на веранді. Кілька хвилин вони пили каву в тиші. Еріка вирішила надати їй змогу висловитися першій, аби Джулія сама розповіла, чому приїхала сюди. Після недовгої напруженої мовчанки Джулія промовила:

— Ти тут живеш?

— Ні. Я живу в Стокгольмі, але поки тут розбираюся з батьківськими речами.

— Так, я чула. Мені дуже шкода.

— Дякую. Маю сказати те саме.

Джулія ледь чутно засміялася, і Еріці це здалося дивним і недоречним. Вона згадала про документ, який знайшла в паперовому кошику Неллі Лоренс, і задумалася, як усе це пов’язано між собою.

— Ти, певно, гадаєш, чому я тут.

Джулія подивилася на Еріку своїм особливим пронизливим поглядом. Дівчина майже не моргала.

Еріку знову вразило, якими протилежностями були сестри. Шкіра Джулії була у висипах, а волосся — таким, наче вона сама підрізала його ножицями, навіть не дивлячись у дзеркало. Щось було не так із її зовнішністю. Її шкіра здавалася хворобливо блідою, наче брудно-сіра пліснява. Стиль одягу також помітно відрізнявся від стилю Алекс, і її вбрання було далеким від сучасної моди й мало такий вигляд, наче вона купила його в крамничках для тітоньок пенсійного віку. Таке можна було вдягнути лише на маскарад.

— Ти маєш кілька світлин Алекс?

— Перепрошую?!

Еріку спантеличило таке запитання.

— Світлини? Гадаю, що якісь є. Та їх повно. Тато полюбляв фотографувати нас, коли ми були маленькими. Ми з Алекс багато спілкувалися, тож вона точно є на багатьох фотографіях.

— Чи можу я побачити їх?

Джулія запитливо подивилася на Еріку, мовби засуджувала її за те, що та досі ще не встала й не пішла по світлини. Еріка ввічливо попросила вибачення й ненадовго відійшла. Її втішала можливість хоч на мить відволіктися від пронизливого погляду Джулії.

Світлини лежали в скрині на горищі. Еріка ще не встигла там розібратися з речами, але добре пам’ятала, де стоїть скриня. У ній зберігалися всі сімейні світлини, і Еріка постійно відкладала той день, коли сяде й передивиться їх. Більша частина фотографій лежала окремими купками, але ті, які вона шукала, були в альбомах. Еріка передивлялася альбоми один за одним і лише в третьому знайшла те, що шукала. Світлини Алекс були й у четвертому альбомі, і Еріка з обома альбомами в руках обережно спустилася драбиною з горища.

Джулія сиділа в такій самій позі. Еріка подумала, чи та взагалі ворушилася за той час, поки вона відходила.

— Ось у мене світлини, які можуть тебе зацікавити.

Еріка важко дихала й гучно поклала на стіл важкий фотоальбом.

Джулія негайно ж накинулася на перший альбом, і Еріка підсіла ближче до неї, щоб коментувати світлини.

— Як давно зроблено цю фотографію?

Джулія вказала на першу світлину Алекс на другій сторінці альбому.

— Хвилинку… Імовірно… 1974. Так, гадаю, тоді. Нам тут близько дев’яти років, якщо не помиляюся.

Еріка провела пальцем і відчула, як її охоплює глибокий сум. Це було так давно. Вони з Алекс стояли в садочку одного теплого літнього дня, і Еріка дуже добре пам’ятає, як вони голі втікали туди-сюди від садових поливалок і кричали. Те, що виділялося на світлині, — в’язані рукавички на Алекс.

— Чому вона в рукавичках? Здається, надворі липень, чи не так?

Джулія спантеличено подивилася на Еріку, яка всміхалася від спогадів.

— Твоя сестра полюбляла ці рукавички й надягала їх не лише взимку, а навіть і влітку. Вона була такою впертою, що ніхто не міг її змусити забути ці кляті рукавички.

— Вона завжди знала, чого хоче, чи не так?

Джулія поглянула на світлину, і Еріка побачила в її очах ніжність. Секундою пізніше вона зникла, і Джулія нетерпляче перегорнула наступну сторінку.

Фотографії здавалися Еріці реліквіями з іншої епохи. Усе це було так давно. Відтоді трапилося так багато всього. Інколи їй здавалося, що дитячі роки дружби з Алекс були лише сном.

— Ми були радше сестрами, аніж подругами. Ми гуляли разом зранку й аж вечора. А також часто залишалися ночувати одна в одної. Щодня ми розповідали, що буде на вечерю в нас удома, а потім вирішували, у кого смачніше.

— Іншими словами, ви часто в нас вечеряли.

Уперше за весь час на вустах Джулії з’явилася усмішка.

— Так, що-що, а їжа у твоєї мами була чудовою.

Погляд Еріки привабило особливе фото. Вона тремтливою рукою доторкнулася до нього. Неймовірно гарне. Алекс сиділа в човні Туре й заходилася сміхом. Її біляве волосся спадало на обличчя, а за нею вимальовувався красивий краєвид Ф’єлльбакки. Певно, вони прямували до узбережжя, щоб купатися й засмагати там донесхочу. Тоді вони часто подорожували. Мати Александри, як завжди, не змогла долучитися до них. Вона виправдовувалася своїми світськими візитами й залишалася вдома. І так було завжди. Ті прогулянки, на яких Елсі була з ними, можна було порахувати на пальцях однієї руки. Вона засміялася, коли побачила світлину Анни з тієї прогулянки. Як завжди, вона смішно кривлялася.

— Твоя сестра?

— Так, моя молодша сестра Анна.

Голос Еріки був роздратованим, і вона натякнула Джулії, що не хоче далі порушувати цю тему. Джулія зрозуміла й своїми