Камілла Лекберг - Крижана принцеса

короткими товстенькими пальцями перегорнула сторінку. Її нігті були коротко підстрижені, а на деяких пальцях навіть залишилися ранки. Еріка відвела погляд від ушкоджених пальців Джулії й подивилася на світлини, що мигтіли перед її очима.

На останніх світлинах другого альбому Алекс зникла, і це створювало дуже різкий контраст. Джулія обережно поклала альбоми на столик і відкинулася на спинку дивана, тримаючи в руках філіжанку кави.

— Хочеш іще кави? Ця, певно, уже охолола.

Джулія поглянула на філіжанку й зрозуміла, що Еріка має рацію.

— Так, якщо ще маєш, то я охоче погоджуся.

Вона простягнула свою філіжанку Еріці, яка дуже зраділа можливості трохи розім’ятися. Плетений диван їй дуже подобався, але після тривалого сидіння на ньому боліла спина. Імовірно, Джулія теж уже не витримала, тому підвелася й пішла разом з Ерікою на кухню.

— Ви влаштували щедрі поминки. Так багато людей прийшло до вас на каву.

Еріка стояла спиною до Джулії й розливала свіжу каву. У відповідь вона почула лише якесь незначуще бурмотіння й вирішила бути трохи сміливішою.

— Здалося, ніби ви з Неллі Лоренс добре знайомі. Як ви познайомилися?

Еріка затамувала подих. Той клаптик паперу, який вона знайшла вдома в Неллі, пробудив у ній іще більшу цікавість.

— Тато працював у родинній компанії Лоренсів.

Джулія неохоче відповіла. Її пальці потягнулися до рота, і вона не помітила, як почала гризти нігті.

— Так, це було ще задовго до твого народження.

Еріка не здавалася.

Джулія перестала гризти нігті й знову неохоче відповіла:

— Я влітку підробляла на консервній фабриці кілька разів.

— Здається, наче ви добре спілкувалися.

— Так, можу припустити, що Неллі побачила в мені щось таке, чого не бачили інші.

Її усмішка здавалася гіркою й самозаглибленою. Еріка на мить відчула симпатію до Джулії. Життя гидкого каченяти, певно, складне. Вона нічого не мовила у відповідь, і тиша змусила Джулію продовжити розмову:

— Ми завжди були тут улітку, і одного дня, коли мені було вісім, Неллі зателефонувала татові й запитала, чи не хочу я заробити трохи грошей і попрацювати в офісі. Я не змогла відмовитися й працювала там щоліта, я пішла з роботи лише тоді, коли почала навчатися в педагогічній школі.

Еріка зрозуміла, що Джулія приховувала найважливіше. У цьому не було сумнівів. А також вона відчувала, що навряд чи зможе дізнатися в Джулії більше про її стосунки з Неллі. Вони знову сіли на дивані на веранді й у кількахвилинній тиші пили каву. Обидві дивилися на кригу, що простяглася на горизонті.

— Напевно, тобі було дуже важко, коли Алекс переїхала.

Джулія відповіла не одразу:

— І так, і ні. Ми тоді вже не гралися разом. Звісно, це було нелегко, але не так прикро, бо ми не були вже найкращими подругами.

— Що трапилося? Чому ви перестали спілкуватися?

— Якби ж я знала.

Еріку вразило те, як їй досі боляче від однієї лише згадки про втрату Алекс. Так багато років минуло відтоді, але їхнє розставання не є винятком: друзі дитинства часто втрачають одне одного. Вона гадала, що її біль пов’язаний із тим, що вона не дістала жодних пояснень від Алекс. Вони не посварилися, і Алекс не проміняла її на іншу найкращу подругу — жодної причини, що зазвичай призводить до розірвання дружби. Вона лише заховалася за стіною байдужості й зникла, не промовивши ані слова.

— Ви посварилися через щось?

— Ні, я такого не пригадую. Алекс просто якимось чином втратила інтерес. Вона перестала мені телефонувати й запитувати, чи не хочу я кудись піти. Якщо я її кудись кликала, то вона відмовлялася, але я помічала, що вона має час. Та зрештою я припинила її запитувати.

— У неї з’явилися інші друзі, з якими вона спілкувалася?

Еріка роздумувала, чому Джулія запитує про все це про неї та Алекс, але сама не була проти вдатися до спогадів. Це стане їй у пригоді, коли вона писатиме книжку.

— Я ніколи не бачила її в іншій компанії. У школі вона постійно ходила одна. Та однаково…

— Що?

Джулія різко нахилилася вперед.

— Однаково маю відчуття, що хтось-таки був. Але я можу помилятися. Це лише відчуття.

Джулія кивнула, і Еріці здалося, що вона лише підтвердила те, що сестра Алекс давно вже знала.

— Вибач, що запитую, але чому ти хочеш знати подробиці нашого з Алекс дитинства?

Джулія втупила погляд у підлогу й стримано відповіла:

— Вона була набагато старшою за мене й поїхала за кордон, коли я народилася. До того ж ми були зовсім різні. Гадаю, що я так і не дізналася, якою людиною вона була насправді. А тепер уже запізно. Удома я передивилася її світлини, а спільних у нас майже немає. Тож я подумала про тебе.

Еріка розуміла, що її відповідь має лише незначну частку правди й подібна до брехні, однак вирішила зайвого не запитувати.

— Ну, я вже піду. Дякую за каву.

Джулія різко підвелася й поставила чашку на мийку. Еріка провела її до дверей.

— Дякую, що показала фотографії. Для мене це дуже важливо.

Джулія пішла.

Еріка довго стояла біля дверей і дивилася їй услід. Сіра фігура, яка кудись поспішала і, притуливши до грудей руки, захищалася від холоду. Еріка повільно зачинила двері й зайшла в теплий будинок.

Він уже давно так не нервувався. Він почувався чудово й жахливо водночас.

Купа одягу на ліжку зростала, і він діставав черговий костюм. Увесь одяг здавався або старомодним, або неохайним, або занадто нарядним, або дурнуватим, або просто жахливим. Крім того, майже всі штани тиснули в поясі. Зітхнувши, він кинув іще одну пару штанів на ліжко і в самих лише трусах сів поруч на краєчок. Умить він зневірився в очікуванні сьогоднішнього вечора, і йому захотілося відмовитися від усіх планів. Напевно, було б краще, якби він не пішов.

Патрик ліг на ліжко й дивився в стелю, поклавши під голову руки. У нього досі було двоспальне ліжко, на якому спали вони з Карін. Він провів пальцем по її половині, і в його пам’яті почали виринати спогади. Лише нещодавно він узявся лягати на її бік. Насправді йому варто було б придбати нове ліжко, коли вона переїхала, але він не міг на це наважитися.

Попри всю тугу, відколи Карін покинула його, інколи він задумувався, чи справді йому бракувало її або ж ілюзій, які він мав щодо подружнього життя. Його тато