Марек Краєвський - Числа Харона

і наказував наслідувати розпусниць на екрані. Йому подобалося бачити переляк у великих, тупуватих очах місцевих дівчат, коли він клав їм руки на рамена, примушуючи ставати навколішки. Жбурляючи монети в їхні залиті слізьми обличчя, намагався зафіксувати мить, коли переляк поступається місцем жадібності й удаваній пристрасті. Пізніше доплачував дівчатам за інші речі, яких марно було шукати в порнографічних фільмах. Найбільше його збуджували останні хвилини, коли селянки виходили з льоху, часто спотикаючись і захлинаючись від сліз, крові й слини. Якби він наказав їм повернутися, то негайно повернулися б і зробили все, чого він зажадав. Алє це однаково не втамувало б його пристрасті. Вона була такою невситимою, що екстазу можна було очікувати лише серед смертельних корчів.

Сперся на лікоть. Оголив шию й ноги дівчини, яка захрипіла уві сні. Авжеж, якби йому вчора стало відваги, дівка лежала б зараз тихо й не хропла в нього під боком. Фіолетові смуги на її шиї, які з’явилися вчора під його пальцями, зараз були б уже чорні. Тлусте сало, у яке вночі впивалися його гостро підпиляні нігті, не здригалося б, мов драглі, а давно вже захололо.

Повільно помасажував собі промежину. «Колись настане ця мить, — думав він, — одна із цих сук умоститься на мені зручно, а коли почне стрибати й вищати, мій російський посіпака одним махом відітне їй голову. А вона й далі, як курка, смикатиметься в конвульсіях, даючи мені заборонену насолоду».

Натягнув штани й зневажливим рухом шпурнув купюру між великі груди сплячої жінки. Обтрушуючи із сорочки стеблини, подумки реготався, уявляючи собі іншу ситуацію, коли ця льоха прокинеться, перевернеться на бік, а гроші впадуть у сіно. Як кумедно вона ритиметься в копиці, випнувши великий зад!

Одягнувся й покинув стодолу через задні ворота, що виходили просто в житнє поле. Рушив межею в бік густого березняку, за яким виднів його чудовий палац. Припікало вранішнє сонце. Потягнувся так сильно, аж кістки хруснули.

Був щасливий і сповнений почуття влади. Його гроші перетворюють цих начебто вільних селян на тупих ідіотів, а їхніх дружин — на тічних сучок. Так, його влада величезна, проте матиме він ще більшу!

Побачивши декілька автомобілів біля палацу, він ще більше утвердився у своїх переконаннях. Це приїхали гості, його друзі з Національної партії, яких він запросив на політичну конференцію! Щоправда, трохи зарано. Нічого, матимуть більше часу для дебатів, на яких висунуть кандидата до сейму, можливо, йому вдасться переконати всіх, що його кандидатура найкраща. Він їм представить відповідні аргументи, і після сьогоднішнього, останнього вже політичного мітингу в Стратині, зробить перший крок до влади: на першому місці в списку націоналістів, кандидатів до сейму від Львівського воєводства, з’явиться його графське ім’я!

Поправив і розгладив пожмаканий лляний костюм. Зачесав волосся й із замилуванням глянув на палац, який білів у вранішніх променях. Дві зубчасті башти робили його схожим на середньовічну фортецю. Усе в ньому й навколо було таке ж, як він сам — мужнє, грубе й суворе: зелені брили живоплотів, прямокутні вікна, парадні двері, оздоблені геометричним орнаментом, квадратний майданчик для автомобілів, викладений гранітними плитами. На одній із веж обертався на вітрі флюгер зі стрілою, на другій куранти годинника почали сухий, короткий металічний відлік.

Почувши кількість ударів, Бекерський здивувався. Після п’янкої ночі він втратив почуття часу. Глянув на автомобілі, що стояли біля палацу. Це не могли бути його друзі з Національної партії. Ніхто з них не прибув би на п’ять годин раніше. Ніхто не репетував би так голосно й не кидався до стратинського дідича. Жоден не тягав би важких предметів, які щомиті зблискували білим спалахом.

— Пане графе, як ви прокоментуєте, — репетував якийсь сухотник у розхристаній сорочці, — останні повідомлення преси?

— Чи ваша політична кар’єра в Національній партії, — сухоребрика міцними ручиськами відіпхнув невисокий кремезний брюнет, — приречена на поразку?

— А з якої причини? — видушив граф Бекерський, раптово оточений зграєю журналістів, приголомшений і засліплений разючими спалахами.

— «Удаваний граф насправді єврей, народжений матір’ю-єврейкою, — голосно читав блондин з донжуанськими вусиками а ля Дуглас Фербенкс. — Справжнє ім’я графині Ганни Бекерської — Хая Лейбах, стверджує пан Леон Буйко, колишній службовець львівського реєстраційного бюро, який вивчив усі тамтешні справи. Лише у віці двадцяти двох років її вдочерило польське подружжя. Як це вплине на політичну кар’єру її сина, члена антисемітської Національної партії, котрий збирається висунути свою кандидатуру до сейму? Чи расові упередження позбавлять його такої можливості? Адже він напівєврей! Чи означатиме це для членів його партії «лише напів’єврей» чи «аж напів’єврей»? На всі запитання, які стосуються наших політичних поглядів, ми відповідатимемо в наступних числах газети. Читайте «Новий вік»!».

Граф розштовхав журналістів і побіг до палацу. Вони наздоганяли його, продовжуючи вигукувати ті самі запитання.

Бекерський вбіг до будинку й зачинився зсередини. Сперся на двері. Кожною клітиною тіла відчував удари кулаків та ніг журналістів, котрі запекло гупали в замкнені двері. У нього розболілася голова. Особливо біля вуха, точніше під вушною раковиною, де набрякав якийсь опух, сполучений, мабуть, зі слинними залозами, бо в роті скупчувалася гірка слина.

Граф уже раніше, відчував цей біль і неприємну гіркоту. Уперше це сталося кілька тижнів тому, коли мати розповіла йому про таємницю свого походження. У вустах запекло, щойно він накинувся на стару з кулаками, випльовуючи на матір надмір слини, що виділялася збудженими від люті залозами. Таке саме відчуття переслідувало його, коли запихав свою матір до екіпажа, щоб відвезти її до віддаленого будиночка лісника, де графиня мала залишатися аж до виборів. Не могла ж вона колоти очі учасникам політичних мітингів своєю семітською зовнішністю, яка після цього зізнання стала для Бекерського надто очевидною. Була, мов прокляття, написане на її колись шляхетному обличчі.

Закусив долішню губу, відчув солонуватий смак крові. Раптом все перестало йому боліти. Зробився холодний, ніби закам’янів.

Відкинув наїжене волосся із крижаного чола. Його рухи були впевненими й швидкими. Мусить подумати й вирішити цю неприємну й несподівану проблему. У тому, що все вдасться залагодити, він навіть не сумнівався. Треба лише підготувати офіційне спростування й прочитати спершу цим перодряпам, а тоді політичним товаришам під час сьогоднішнього мітингу, до якого залишається декілька годин.

Розпорядився, аби слуги винесли журналістам домашнього хлібного квасу й передали його прохання залишатися біля палацу, де вони невдовзі почують його заяву. Подався до кабінету, накинув на пом’яте вбрання домашню куртку й сів над аркушем паперу. Проте ніщо не спадало на думку. Граф