Майкл Доббс - Хід королем

— Але королі не дають газетних інтерв'ю,— слабко опирався Майкрофт.

— Раніше не давали. Але це століття нової, відкритої монархії. Я буду перший, Девіде. Мабуть, дам інтерв'ю «Хроніклу». Ексклюзив.

Майкрофт хотів заперечити: якщо інтерв'ю — це вже погана ідея, то ексклюзив — навіть гірша, бо тоді король стане мішенню всіх інших газет. Але у нього не було сил сперечатися. Він не міг ясно мислити весь день, ще з тої пори, коли рано-вранці відповів на стукіт у двері: на порозі його домівки стояли детектив-констебль та інспектор з поліції моралі.

Розділ тридцять четвертий

Вільна преса розводиться про свої принципи, як обвинувачений — про своє алібі.

СІЧЕНЬ: ЧЕТВЕРТИЙ ТИЖДЕНЬ

Лендлес сам сів за кермо, сказавши підлеглим, що якийсь час буде без зв'язку. Його секретарка ненавиділа таємниці: хай який він називав привід, а вона завжди думала, що шеф завіявся з якоюсь дівулею, в якої пишна філейна частина, але худий банківський рахунок. Вона його добре знала. Років п'ятнадцять тому вона теж була молода й доступна для Лендлеса, доки не втрутилися такі речі як заміжжя, респектабельність і зморшки. Її розуміння чоловічої душі допомогло їй стати ефективною помічницею, якій безбожно переплачували, але це досі не поклало край її ревнощам. І сьогодні він нічого не сказав нікому, навіть їй: він не хотів, щоб усі на світі дізналися, куди він поїхав, ще до того як він туди доїде.

Стійка в приймальні була маленька, а почекальня — безбарвна, завішена бездарними полотнами вікторіанських митців: коні та сцени полювання — наслідування Стаббса і Бена Маршалла. Одна з цих картин, можливо, належала пензлю самого Джона Геррінґа, проте Лендлес не був точно певний, хоча вже трохи розумівся на таких речах: урешті-решт, за останні кілька років він купив достатньо оригінальних полотен. Майже одразу його викликали через молодого ліврейного лакея при повному параді: фалди, черевики з пряжками і панчохи,— і провели до невеличкого, але пишного ліфта, де червоне дерево сяяло, як лискуче взуття палацового служителя. Хотів би Лендлес, щоб його покійна мати опинилася тут: їй таке сподобалося б. Вона народилася того дня, коли не стало королеви Александри, і вважала, що є тут якийсь містичний зв'язок, натякаючи на таємничу «особливу спорідненість», а в останні роки відвідувала спіритичні сеанси. Якраз незадовго до того, як його старенька матуся сама відбула у потойбіччя, вона простояла в юрбі три години поспіль, щоб хоч краєм ока побачити принцесу Діану в день її весілля. Матінка побачила лише спинку карети, і тривало це кілька секунд, але вона махала прапорцем, кричала від радості, аж плачучи, а потім прибула додому, відчуваючи гордість за виконаний обов'язок. Для неї це було патріотичною гордістю, як розцяцьковані пам'ятні бляшанки з-під печива. Та вона зараз просто калюжу б напустила, якби таке побачила.

— Ви тут уперше? — спитав лакей.

Лендлес кивнув. Йому зателефонувала принцеса Шарлотта. Ексклюзивне інтерв'ю для «Кронікла», причому натякнула, що сама все це влаштувала. Чи точно він вишле когось надійного? Чи дозволить Палацу узгодити матеріал, продивитися статтю перед публікацією? Може, вони могли б знову пообідати разом? Його вели з широкого коридору з вікнами, які виходили на внутрішній двір. Тут картини були кращі: портрети давно забутих паростків королівського роду пензля майстрів, чиї імена збереглися набагато надійніше.

— Спочатку зверніться до нього «ваша величність». Після цього ви можете просто називати його «сір»,— забурмотів лакей, коли вони підійшли до солідних, але невибагливо оформлених дверей.

Щойно двері відчинилися, Лендлес пригадав інше питання Шарлотти. Чи гарна ця ідея? У нього виникли сумніви, серйозні сумніви про те, що ексклюзивне інтерв'ю піде на користь королю, але він знав, що для його газети це буде збіса лепсько.

— Саллі? Пробач, що дзвоню так рано. Ти не озивалася вже день чи два. З тобою все гаразд?

Насправді вона не озивалася майже тиждень, і хоча Уркгарт прислав квіти й вирядив двох значних потенційних клієнтів, він не знайшов слушної нагоди зателефонувати. Він знизав плечима. Вони посварилися, але вона мала охолонути, їй доведеться, якщо вона хоче зберегти свою людину в уряді. В будь-якому разі, питання було термінове.

— Як там просувається опитування? Вже готове?

Він намагався по телефону оцінити її настрій. Можливо, тон трохи прохолодний і формальний, наче її збудили. У будь-якому разі, бізнес є бізнес.

— Щось придумалося. Подейкують, що його королівське сумління дав ексклюзивне інтерв'ю для «Кронікла», і редакція сподівається отримати дозвіл на публікацію за кілька днів. Я гадки не маю, що там. Лендлес сидить, як квочка на яйцях, але я не можу позбутися відчуття, що в суспільних інтересах було б трохи балансу. Тобі не здається? Може, опитування громадської думки, опубліковане заздалегідь, у якому відіб'ється зростання суспільного незадоволення королівською родиною? Щоб надати інтерв'ю контексту?

Уркгарт визирнув у вікно на парк Сент-Джеймс, де біля басейну з пеліканами дві жінки борюкалися, намагаючись розтягнути своїх псів, що вчепились один в одного мертвою хваткою.

— Я підозрюю, що деякі газети — наприклад, «Таймз»,— можуть навіть припустити, що інтерв'ю короля було поквапною і відчайдушною спробою відповісти на опитування громадської думки.

Він поморщився: одна з жінок, намагаючись вирвати свого песика зі щелеп величезного чорного дворняги, дала собацюрі копняка в яйця. Собак розвели — але тепер загарчали одна на одну хазяйки.

— Було б чудово, якби опитування підготували, скажімо... вже сьогодні по обіді?

Саллі перевернулася на другий бік, щоб покласти слухавку на телефонний апарат, і потягнулася, щоб розворушити закляклі за ніч кістки. Кілька хвилин вона лежала, втупившись у стелю, дозволяючи вказівкам мозку побігти по тілу. Ніс посмикувався над простирадлом, немов перископ: вона обнюхувала новину, яку щойно отримала. Відтак сіла в ліжку, жвава і збуджена, й обернулася до документа, який лежав біля неї.

— Мені треба йти, любий. Тебе на ноги, бунте, поставила я[39].

* * *

«Ґардіан», 27 січня, перша шпальта

НОВА БУРЯ ВИХЛЮПУЄТЬСЯ НА КОРОЛЯ: