Вікторія Сурен - Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен

— І яка ж? — кидаю з іронічним викликом.

— Поза соцмережами ти жива. Ти не усміхаєшся всьому підряд, не здаєшся недоторканою чи сталевою. У тебе є емоції. Тобі боляче та страшно, хоча в інстаграмі зараз гуляють фотки з твоєю усмішкою на вчорашньому ярмарку. Але ось ти тут, зі мною, сидиш у відділку через переслідування, а люди чекають на чергову пораду чи рекламу зі своєю вічно позитивною та ідеальною мотиваторкою Ангеліною, на яку можуть рівнятися. Яка не має поганих днів та завжди на висоті. У соцмережах ти справжнє стерво та лицемірка, через це я уявляв тебе геть іншою. Нахабною та самозакоханою.

Я зводжу брови, прикусивши внутрішню частину нижньої губи.

— Ти там несправжня. Взагалі не реалістична. Додай у своє життя програшів. Покажи людям, що в тебе також бувають погані дні й що це нормально. Покажи, що часом ти порушуєш власні правила.

— Ти п’яний? — питаю, обрубавши розмову, але Назарій заперечно хитає важкою головою, заплющивши очі.

— Минулою ночі я спав десь чотири години, а цієї взагалі ні. Ти не проти, якщо я трохи подрімаю?

— О Господи, звісно ні, — шоковано шепочу, зводячись на ноги. — Я зараз принесу тобі подушку із вестибюля й... О.

Він заснув.

М’язи обличчя розслабилися, а голова трохи схилилася.

Добре, однаково візьму подушку, щоб він раптом не впав на ці тверді стільці.

⛧⛧⛧

¹Bonjour? Merci beaucoup, madame (фр.) — Привіт? Дуже дякую, пані.