Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Валентина Степанівна ще раз окинула мене уважним поглядом, ніби намагалася оцінити мої шанси.

— А ти впевнений, що їй це потрібно? — сусідка примружилася.

Я не відразу знайшов, що відповісти. З Христининою впертістю та її звичкою все вирішувати самостійно було складно зрозуміти, чи взагалі хтось їй потрібен. Але щось підказувало мені, що так.

— Впевнений, що спробую, — сказав я нарешті.

— Що ж, хай щастить. Тільки не нароби дурниць.

— Постараюся.

Ми ще трохи поговорили про життя, сусідів, Київ, а потім я вирішив, що пора йти. Валентина Степанівна провела мене до дверей, ще раз уважно подивилася й додала:

— Не знаю, чи правильно це казати, але… Якщо щось потрібно буде дізнатися про Христину — звертайся.

Я зупинився, здивовано глянувши на неї.

— Тобто ви знаєте про неї більше, ніж здається?

— Я тут живу довше, ніж тобі років, — усміхнулася вона. — І багато чого бачу.

Я хитро усміхнувся.

— Домовились.

Виходячи з її квартири, я ще раз глянув на двері бабусиної квартири. Скільки всього тут відбулося… Але зараз у мене було інше завдання. Якщо вже я вирішив підкорити серце Христини, то мав бути готовим до всього.