Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Розказати тобі, як люди, пробивають вчинками дно? 
Кажуть нам, що вони за нас, але потім скидають зерно,
Розсипають його просто неба, коли ті, хто його збирав,
Під уламками, там, на полі, все життя за зерно це віддав. 
Поки він йшов по мінному полю, під тривоги ці сіяв, пахав,
Під шахеди, ракети і дрони, урожай у війну збирав,
А його як непотріб — під ноги. Як ганчірку. Як наше життя. 
Ось тобі наші "братні народи", для яких ми лишень сміття. 
Хочеш вдар, хочеш вирви і викинь, чи діру у стіні залатай, 
Щоб той біль із чужого дому, не дай бог, до твого́ не дістав. 
Хай його нищать інші браття, хай вмирають за це вони.
Наша ж хата за стінкою, знаєш? Ну і що, що нема пів стіни?
Ну і що, що у світі люди, голодують й шукають зерно? 
Ми його, щоб цим людям не дати, на поживу землі віддамо.