НМ - Спалення любові до тла , НМ

Світло навколо них стало яскравішим, але не сліпучим — воно обіймало їх, не стискаючи, а захищаючи. Вони рухались вперед, обережно, не знаючи, куди це їх приведе, але відчуваючи, що кожен крок наближає їх до чогось більшого, ніж просто виживання. Вони більше не відчували страху. Замість цього було лише усвідомлення того, що цей шлях — їхній.

— Ми майже на місці, — прошепотіла Наталія, її голос звучав спокійно, хоча всередині вона відчувала, як щось велике чекає попереду.

Егор подивився на неї, знову відчуваючи, як їхня єдність зміцнюється з кожним кроком. Вони були більше, ніж просто союзниками — вони були командою, і, як би важко не було, вони проходили це разом. І це давало їм силу.

Раптом світло перед ними стало більш інтенсивним, наче вони наближалися до якогось великого порталу. Він був нерухомий, але водночас пульсував енергією, яка залишала після себе відчуття важливості кожного руху. З кожним їхнім кроком це світло ставало все ближчим.

— Що це? — запитала Наталія, не відриваючи погляду від порталу, що стояв перед ними, як нерухома, але величезна маса.

— Я не знаю, — відповів Егор. — Але ми мусимо пройти через нього. Це наше випробування.

Вони обмінялися поглядами. В обох було відчуття, що це момент, на який вони чекали. Момент, коли все, що сталося, і все, що могло б статися, стиснеться в одному короткому, але визначальному акті.

Вони зробили крок. І ще один. Виходячи з того, що колись було темрявою, вони опинилися в світлі. І це світло не затьмарювало їх, не змушувало їх сліпнути — воно лише відкрило нову реальність перед їхніми очима.

Попереду з'явилася фігура, як і раніше — тінь, що стояла, здається, поза межами цього світу. Вона не рухалась, але знову, її голос лунав із безтілесної простоти.

— Ви прийшли, — сказав голос. — Але це не кінець. Це тільки початок того, що ви маєте зрозуміти.

Наталія та Егор не збентежились. Їхній шлях не закінчувався тут, у цьому порталі. Вони вже були готові до нових випробувань.

— Ми готові, — сказала Наталія, її голос був спокійний, але в ньому було щось, що змусило тінь замовкнути.

— Тоді йдіть. Ваші випробування ще попереду. Але пам’ятайте: лише разом ви зможете подолати все.

І, як тільки її слова досягли їхніх вух, темрява почала розсіюватися. Все навколо них почало змінюватися. Вони стояли, дивлячись, як їхнє оточення змінюється. Крок за кроком перед ними відкривався новий світ. І хоча вони ще не розуміли, що їх чекає, вони були впевнені: разом вони впораються з чим завгодно.

І хоча попереду було безліч невідомих небезпек, вони відчували, що це вже не було страшно. Це було їхнім шляхом. Вони могли змінити все. І вони були готові до цього.

Так, цей світ був їхнім полем для боротьби. І вони, разом, були готові перемогти.

Над ними почало згущатися небо, але не в суть того, що звичайно називали бурею. Це було темне небо, сповнене таємничих сил, що пульсували в повітрі. Вітри змінювали свій напрямок, наче вони намагалися спрямувати їх у певному напрямку, а земля під ногами ставала м’якою, наче живою. Все навколо них нагадувало зміну реальності, коли кордони між світом людей і тим, що ховається в тіні, ставали розмитими.

— Що це все означає? — тихо запитала Наталія, дивлячись на небо, яке здавалось, ось-ось поглине їх.

— Ми ще не знаємо, — відповів Егор, відчуваючи, як в його грудях виникає новий хвилюючий тривожний страх, але в той же час і спокій. Спокій від того, що вони були разом, спокій, який давав йому сили рухатись вперед.

Раптом перед ними з’явився новий образ — химерна фігура в плащі, що майже зливалася з навколишньою темрявою. Вона стояла на грані між світлом і тінню, і з її появою всі звуки навколо стихли. У повітрі відчувалася її присутність.

— Ви справді вірите, що готові? — голос був глибоким і вражаючим. — Ви готові зрозуміти, що стоїть за цими змінами?

Наталія і Егор обмінялися поглядами. Вони були готові. У кожного з них була своя мета, свої спогади, свої питання, але те, що з’єднувало їх, було більше за все це. Це була рішучість, сила волі і одне до одного.

— Ми готові, — знову сказала Наталія, її голос звучав твердим, без сумнівів.

Фігура в плащі засяяла слабким світлом, і з її рота вирвалось холодне слово:

— Тоді йдіть далі. Але пам’ятайте: шлях цей безжальний. Він не простить слабкості.

З цими словами фігура зникла так швидко, як і з’явилася. І знову навколо стало тихо. Але цього разу тиша не була ворожою. Вона була спокійною, мов прийняття. Як би там не було, цей шлях не мав назад. Вони ступали вперед, і їхній рух був незворотним.

Вітри стихли, але земля під ногами почала трястися. Вони відчували, як всього пару кроків їх відділяло від нової реальності. Темрява розступалась перед ними, і у віддаленій тіні почали з’являтися форми, що нагадували щось величезне і невидиме.

— Що це? — Наталія стиснула його руку, але її погляд був спокійним. Вони вже були готові зустріти все.

— Це новий початок, — відповів Егор, і хоча його серце билося швидше, а страх все ще робив свої спроби пробратися в його душу, він був упевнений, що вони йшли правильною дорогою.

І вони йшли далі.

Небо над ними почало міняти свої кольори, ніби природа сама підлаштовувалася під те, що відбувалося. Вона почала відповідати на їхні кроки, реагувати на кожен їхній рух. І в цьому світі, який вони відкривали, всі зміни були лише початком.

Невідомість перед ними все ще була великою і загрозливою, але тепер вона стала частиною їхнього шляху. Вони не боялись. Тепер вони були готові зрозуміти цей світ.

— Що б це не було, ми справимося, — тихо сказав Егор, підсвідомо стиснувши руку Наталії. — Разом.

І, хоча вони не знали, що чекає попереду, вони вже були готові пройти цей шлях до кінця, адже цей шлях був їхнім.