Клер Бержерон - Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон

досягнув ніздрів; її ґвалтівник був важким і смердючим. З нього виривалося глухе гарчання, що паралізувало її, а рука, яка стискала шию, не давала дихати. Вона все ж намагалася дихати. Коли гострий біль пронизав її тіло, відчула, як останні сили зрадили їй, вона знепритомніла.

Петро підвівся. Вдягнув штани й кинув зневажливо:

— Ось так! Ти моя жінка!

І пішов до села, не переймаючись про ту, яку кинув без тями посеред лісу під проливним дощем. Дорогою він не зустрів жодного вартового — мабуть, усі поховалися від зливи.

Ще з раннього дитинства Петро ненавидів Ловенців, а найбільше цю малу зазнайку-скрипальку, яка завжди проходила повз і навіть не дивилася в його бік, наче його й не існувало. Нічого немає у світі обурливішого, коли тобою нехтують, і його гордість невимовно від цього страждала. Тепер він помстився.

* * *

Пригнічена, Олена почувалася покинутою в такі трагічні події у своєму житті, глибини яких ще не могла збагнути. Вона заплющила очі. Повернути нічого не можливо. Вона була одружена з Петром Тефаняком до кінця своїх днів.

Хтось відсунув брезент на вході й увійшов до намету. То був Александр. Він навшпиньки наблизився до Розен.

— Як вона? — запитав тихо, думаючи, що Олена спить.

Почувши звук його голосу, вона розплющила очі, у її сумному погляді спалахнула іскорка. Та відразу ж відчула себе нещасною й повернулася до нього спиною, щоб приховати сором.

Чоловік став біля неї на коліна, простягнув руку й ніжно провів по її волоссю.

— Аранк розповів мені, що з вами сталося, — прошепотів він, схиляючись до неї. — Я прийшов розрадити вас і запропонувати свою дружбу.

Олена повільно повернулася до нього. В глибині її очей жив сум, який не лишав байдужим. Александр відкрив їй свої обійми.

— Ви не сама. Я з вами.

Дещо заспокоєна його словами, вона, підкоряючись миті, сіла на своєму ліжку й кинулася в запропоновані обійми, вчепившись у плечі чоловіка з відчайдушністю людини, яка тоне.

Ставши свідком стосунків, що зароджувалися між цими двома людьми, Розен і Аранк вийшли з намету, лишивши їх наодинці.

Александр довго притискав дівчину до себе, шепотів на вухо заспокійливі слова, як роблять із дитиною, яка прокинулася, бо їй наснився страшний сон. Уперше після того, як покинула Англію, Олена відчула розраду і людське тепло в обіймах того, хто довів, що насправді прихильний до неї.

* * *

Під час меси вікарій Жозеф Лявальєр закликав чоловіків востаннє організувати пошуки зниклої два дні тому української скрипальки. З кожним днем шанси знайти живим того, хто провів у лісі три дні за таких низьких температур, були мізерними.

У Спіріт Лейку полковник Борден прийшов до Тефаняків і кожного допитав. Абіґаль хотіла сказати йому про напружені стосунки Олени й Петра, та Ганс завадив їй.

— Зникнення Олени — страшенно сумна подія, та ми не повинні втручатися в сімейні стосунки інших. Тут життя важке, чоловіки озлоблені, та це зовсім не робить із них убивць.

Дивлячись на страждання дружини, він додав:

— Яка б не була причина її зникнення, ми нічого не можемо вдіяти.

Як і мешканці Амоса, військові організували останні пошуки. Та надії майже не лишалося.

* * *

Післяобідньої пори, сидячи біля багаття в селищі індіанської резервації, Олена розказувала свою історію Александру та його друзям Розен і Аранку. Під тихе потріскування гілок, вкритих весняними листочками, вона розповіла їм своє життя, що розпочалося, як корабель відплив із Саутгемптона. Вона часто зупинялася, її переповнювали емоції, які не завжди могла вгамувати. Дійшовши того, що стало причиною одруження з Петром, голос її захрип.

— Я припустилася великої помилки, одружившись із ним, — зізналася вона. — Та на той час, самотня й без жодної надії, у мене була єдина думка — забрати Віталія, який мордувався в сиротинці. Від самого народження він був вразливою дитиною. Я навіть боялася, що він помре там від туги. Пропозиція мадам Робертс видалася мені єдино можливим порятунком. До цього одруження я не мала жодного приводу не довіряти Петру. Він завжди був чемним з Віталієм і зі мною.

— Щодо цієї мадам Робертс... ви отримували від неї звістки після вашого приїзду до табору?

— Я написала їй один раз, але не отримала відповіді на лист. Дама була добровольцем Червоного Хреста, думаю, коли ситуація находить своє розв’язання, вона починає займатися іншим. Адже стільки знедолених потребують її підтримки!

З полум’я виривалися іскри, а мовчазні слухачі намагалися уявити ту ситуацію, що передувала Олениному рішенню.

— Ви вважаєте мене легковажною, бо я погодилася на таку авантуру, правда? — запитала вона під звернутими до неї поглядами, в яких читалося нерозуміння. — Менше ніж рік тому я жила, як і ви, безтурботна, щаслива й вільна. Наївна, я вважала, що моє життя так і триватиме під надійним батьківським крилом. Вам важко зрозуміти той відчай, що мене охопив, коли я лишилася сама, без копійки, в чужій країні, яка воює з моєю, до того ж я відчувала, що мене не приймають тутешні люди.

— Довіртеся нам, ми знайдемо, як допомогти вам, — сказала співчутливо Розен.

Аранк підвівся й пішов до краю лісу. Він розмірковував над рішенням, яке щойно зародилося в його голові.

— Для Тефаняків і військових зі Спіріт Лейку ви загубилися в лісі, і всі вважають вас на цей час мертвою, — проказав він, повертаючись до гурту.

— Думаю, так, — погодилася Олена.

— Тож, якщо ви згодна, ми допоможемо вам утекти.

Він поглядом шукав підтримки Александра.

— Мій друг має рацію! — вигукнув той. — Прекрасна ідея, щоб скористатися плутаниною й зникнути.

Та для молодої жінки пропозиція видалася недосяжною.

— Через зґвалтування, що вчинив Петро, у мене не лишилося ніякої можливості анулювати шлюб через Святий Престол. Якщо я зроблю, як ви кажете, то буду змушена ховатися все життя. А ще я нізащо не піду без Віталія! І моя скрипка... Усе це просто жахливо!

Вона розридалася. Александр обійняв її.

— Поговоримо завтра, — запропонував він, відчувши, що вона виснажена.

Та в Олени стало сил опанувати себе.

— Після того, що сталося, я не можу жити з Тефаняками. Вони наводять на мене жах. У мене немає іншого виходу, як погодитися на ваш план. Але як його втілити? Віталій має піти зі мною. Але я не маю ні копійки.

— Одне з твоїх бажань я можу виконати миттєво. Твоя скрипка у мене, в Амосі.

На Олениних губах, уперше як вона отямилася, з’явилася