Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

      Мама обійняла мене.

-А ще люба, знай, в тобі така сила, якої не було ні в кого. Фізична, духовна, емоційна. Тільки вір в себе! А зараз тобі вже час.  Вір в себе.

        І я прокинулася. Ще була глибока ніч. Сили аж били через край. Взявши меча, пішла до зали, в якій ми з Людомиром тренувалися. Тренувала удари вкладавши в них всю себе. І як на мене то виходило все краще та краще. Коли сонячні промінчики почали пробиватися через вікно, я повернулася до кімнати. Зробивши собі кави, всілася на терасі і зустрічала сонце. 
-Хочу щоб так було завжди. Я прокидаюся, а ти поруч. Пʼєш каву на терасі. -обпершись об одвірок, стояв Людомир. - Про що задумалася.

-Ці дні будуть тяжкими. Я хочу завтра почати боротьбу.

-Я не кину тебе!

-Ні, твоє військо не втрутиться.

-Але це вірна смерть. Я не дозволю. Якщо ти вже вирішила, то ми будемо разом. 
-Добре.

-Якось занадто підозріло швидко ти погодилася.

-Просто вирішила тебе послухати. -а насправді я думала, що так і буде. Тому я вирішила приспати його на пару днів. Якщо Лідвія втратить короля і в нас щось піде не по плану, то всьому буде кінець. - Сьогодні мені можна побачитися з Аркелем.?

-Так, він повинен бути або внизу в гостьовій або в саду, він там часто займається зранку.

-Якщо дозволиш, я піду до нього. Тому що ввечері я відлітаю, в мене зустріч, а вдень я б хотіла потренуватися.

-Гаразд. Але сьогодні я відлечу на декілька годин. Одному дуже зажравшомуся потрібно вказати на місце. Це терміново, вибач. А ти можеш з Аркелем позайматися. Він гарно володіє мечем.

-Дякую, коханий. Ти в мене найкращий. -поцілувала чоловіка і побігла вниз. В гостьовій було пусто, тому я пішла в сад, де і знайшла Аркеля.

-Привіт, рання пташко.

-Бачу не я один. Чому не спиться?

-З тобою хотіла поговорити. Є одне прохання.

-Мені вже слід боятися?

-Як смішно, блазень.

-Хто?

-Ніхто. Так от, я вирішила піти проти Навіра і відібрати корону.

-Ні, ну ти точно ударилася головою і судячи з твоїх слів, не один раз. Ти в своєму розумі? А що Людомир каже?

-Він мене підтримує.

-Дарма, я б звʼязав і нікуди не пустив.

-Я ж не мала дитина і ти багато чого не знаєш. І взагалі, зрозумій, там люди помирають з голоду. Діти, які ні в чому не винні. Я не можу вчинити по іншому. Хоча б спробую.

-В цьому вся ти. І ти хочеш, щоб я тобі допоміг? Я за!

-Ні, ні, зачекай. Людомир вирішив йти зі мною.

-Молодець.

-Але я не хочу, щоб хтось із Вас постраждав, я просто не винесу. Тому я його присплю на декілька днів, а ти візьми управління на себе. Згода?

-Ти розумієш про що просиш? Та король мені голову знесе. Не винесе вона, а ти подумала, що відчуватимем ми, якщо з тобою щось трапиться, а ми тут відсежувалися. Ні, я цього робити не буду. І все доповім королю.

-А я думала, що можу тобі довіряти. 
-Це заборонений прийом.

-Ну будь ласка.

-Гаразд.-нехоча але погодився він.

-А зараз, давай разом потренуємося на мечах. 
-Ти хоча б його підняти зможеш.? -засміявся ельф. -Не бійся, я піддамся.

        І я перша напала, він не очікував але відбив. Потім він наніс удар, я відбила. А потім так швидко все відбувалося, то він наносив удари то я. Скільки часу пройшло, я не знала. А головне, що руки не томилися вже. Вивів з поєдинку голос Людомира:

-Міледі, хто ви? І де Марія. Ой, вірніше, о могутній воїн. -і знову регіт. От що за упереджене відношення до жіночої статі?. 
-Ставай ти.

-Ооо, ти кидаєш мені виклик?

-Це як?

-Це коли будь хто може кинути виклик королю на двобій, в людській або в перетвореній сутності, щоб довести, що король ще сильний та могутній. Спаринг іде поки хтось не загине. Зупинити не можливо, так як і відмовитися від поєдинку.

-Ні, дякую. Я тільки потренуватися. 
І я стала в пару з королем. Він нападав, я відбивалася, він нападав, я відбивалася, і так було доти, допоки він мене не завалив і не приставив меча до шиї.

-Програла. Але твої успіхи мене дивують. Вчора ще не вміла меча тримати, а сьогодні ним володієш не гірше Аркеля, вибач друже.

-Все нормально. Я піду? Справ багато.

-Так, звісно. Ну що, Машо, прогуляємося.

-Тільки якщо наздоженеш. -і я побігла. Він доганяв. Ми сміялися. Качалися в траві. Говорили про все і ні про що. Цілувалися. І так було добре. Але сонце почало двигати до обрію. А це означало, що мені час летіти. 
-Ну що, ходімо ? Випʼємо по бокалу вина і я полечу.

-Я з тобою. 
-Так, звісно.

Він взяв мене за руку і ми пішли. Зайшовши до кімнати:

-Присядь, я тобі дещо покажу.

-Ммм, інтригує.

       Доторкнувшись до його руки, я запустила сонну магію. Її використовують для пацієнтів, щоб швидше відновлювався організм. Коли він обмʼяк, то вклала його в ліжко та вкутала.

-Пробач, любий. Але так моє серце буде спокійніше, а рука твердіша.

          Поцілувала, вийшла на терасу і перекинувшись полетіла до Ейнара. На нас чекають важливі справи.