Ксандер Демір - Морок, у якому тону , Ксандер Демір

Давид

Сьогоднішня вечеря пройшла більш спокійно, ніж вчора. Хоча Еміль знову наривався отримати кулак у свою гарну пику. Проте, на жаль, для бабусі ми мирні жителі цього прекрасного будинку. Мені б хотілось, аби вона знала всю правду про свого сина та внука, але якби це складно не було, її серце не витримає цього болю. Тому краще просто мовчати та кивати, що ми мирні родичі, тільки щоб старенька не хвилювалась.

Після вечері я, малий і Даша, як завжди, зібрались у мене в кімнаті за складанням нового набору Lego сина. А якщо точніше складав його лише Саша, поки я читав і намагався зрозуміти усю інструкцію, а Дар’я гортала щось в телефоні, часом сміючись з мене.

–У вас є якісь традиції на свято, що буде завтра? – запитала дівчина, відволікаючись від смартфона.

–Ти ж ніби питала вже таке колись. – я посміхнувся і відклав інструкцію в бік. – Лише одна і головна, проте була. Це збиратись усім разом. – хоча раніше, я і думав, що це круто, коли вся наша родина в зборі, але зараз.. ні. – Ну і бабуся готує сімейний пиріг, рецепт якого ти знаєш.

–Нарешті я його спробую!! – ледве не закричала вона. І дійсно, вона так і не скуштувала його, як ми були останній раз в Стамбулі. Одразу ж перед десертом Даші подзвонили, що її батько в лікарні, і наш вікенд завершився не почавшись.

–Що за пиріг? – перепитав Саша, продовжуючи складати іграшку.

–Побачиш. Тобі неодмінно сподобається. – я потріпав волосся сина і глянув на Дашу, що мило посміхалася, дивлячись на мене. Я не помітивши того, і сам посміхнувся.

–Гадаю всім час спати. Вже майже дванадцяти, тому митись і спати, малий. – сказала дівчина, підійшовши до нас і зупинившись ненадовго. – Я піду вже до себе. Ви впораєтесь.

Вона подарувала свій чарівний повітряний поцілунок і покинула нашу кімнату. Саша одразу ж відклав свої іграшки в бік і пішов в душ. Я дочекавшись сина, вклав його спати та вийшов у двір. Чомусь зараз мене кликало свіже повітря.

–Ти чому не спиш? – я повернувся на голос Рустама, що також розгулював надворі.

–Гадаю, тобі це не цікаво, а лише ввічливість. Якщо вона в тебе є. – сказав я через зуби і відвернувся від нього.

–Я намагаюсь з тобою поговорити, розповісти правду, а ти мене просто не хочеш чути!

–І бачити я тебе також не хочу, повір. – я посміхнувся, натягуючи посмішку.

–Пробач мені... Що я маю зробити, аби ти мене пробачив? – він махнув рукою і сів на одну зі сходинок тераси, що вели в будинок. –Що я маю зробити, щоб ти мене пробачив? – я вперше бачив його таким безсильним, таким жалісним. Але чи варто йому вірити?

–Тобі нема чого просити пробачення в мене, я все одно зараз тебе не пробачу. – я глянув на небо, шукаючи одну із «моїх» зірок. Не знаю, чому, проте зараз вона шалено мерехтіла, можливо варто його вислухати, і це знак з неба, чи я просто вигадую? Я потряс головою і закрив очі. – Чому ти завжди так до мене ставився, ніби я твій цуцик?

–Синку.. – він тяжко видихнув і закрив руками лице, протираючи його. – Я знаю, що ти думаєш, що я ніколи не вважав тебе своєю дитиною, а всі мої примхи та докори до тебе – це лише, аби відімстити тобі, що ти з’явився у мене, як сніг серед літа. Але це не так! – він прибрав руки, але тепер схватився за серце.

–Щось не так? – я поклав йому руку на плече, але той тільки закивав головою.

–Ні.., ні, все добре. – ледве помітно посміхнувся і знову сів рівно. – Давид, я справді любив твою маму.

–Досить говорити цю маячню! – я пам’ятав усі образливі слова про маму, які він постійно говорив. А зараз він говорить про любов?

–Хочеш вір, хочеш ні, але я кажу тобі правду, якою б вона не була. Я любив її, справді кохав. Олександра була моїм першим коханням, і я хотів мати з нею сім’ю, але повернувшись додому з табору, подумав, що я ще молодий і це був звичайний курортний роман. Я думав, що вона забуде про мене. Я не знав, що вона вагітна! Мені було лише дев’ятнадцять!

–Їй було шістнадцять! – перебив батька, але той знову закрив лице долонею.

–Я не знав.. – він прибрав руку, і протер свою густу бороду. – Я кохав її, але багато чого просто не знав. Якби вона зателефонувала мені, сказала, що вагітна, авжеж я все б кинув і поїхав би до неї. Але коли її батьки зателефонували мені, і повідомили, що вона при смерті... – його голос затремтів, я вперше бачив його таким. – Я просто не встиг приїхати.., а побачивши тебе, вирішив змінити твоє життя на краще.

–На краще? Всі твої договори, всі правила, усе те було на краще? – я повернувся до нього, ледве не кричав. – Ти дійсно так гадаєш?

–Я боявся. Ти з’явився несподівано, і був вже не маленький. Тому я думав, що роблю все правильно.

–Ти погано думав.. мені не хватало батька увесь той час.

–Я думав, що всі ті правила вбережуть тебе від помилок, які я колись вчинив, але побачивши, що ти зустрів Дашу, і закохався в неї.. я не хотів, аби в тебе все закінчилось так, як в мене.

–І тому ти хотів її вбити?

–Налякати. Проте я не знав, що куля влучить в тебе. Я не знав, що Даша вагітна і ви чекаєте малого.. ви ще і назвали його Сашею. Я як побачив вас разом не міг знайти й слова. – Рустам піднявся та підійшов до мене. – Синку, я справді прошу вибачення за все. Я не хочу, щоб між нами були знову бар’єри. Я каюсь у всьому! Я хочу спілкуватись з тобою нормально, як і з твоєю дружиною та сином. Він мій внук, вкінці кінців.

–Якого ти хотів вбити. – якби я не хотів вірити батькові, але зараз я просто не міг.

–Я втратив перше кохання, втратив батька, втратив Ірину, втратив доньку та сина, бізнес...- він банкрут? -Я хочу, хоча б тебе і Лізу повернути..

Я не знав, чи вірити йому, чи ні? Чи все, що він сказав – це правда? Чи він просто лишився усього бізнесу і через це хоче повернути мене? Здається, після сьогоднішньої розмови, я заплутався ще більше, ніж раніше. Проте єдине, що я знав точно – поки що, пробачити я не можу.

–Вибач. Пора спати. – я постукав йому по плечу і пішов назад в будинок. Так, я вчинив різко і погано, але згадати все, що він робив у мій бік, то це лише квіточки.

Я піднявся наверх і постукав у двері. Авжеж, Сашка вже спить десятим сном, тому сьогодні я завітаю до його мами. Завтра новий рік, а ми так і не обговорили нічого стосовно свята. Можливо в неї є якісь ще ідеї на завтра, чи на наступні дні, поки вони тут?

–Хто там? – почувся її голос за дверима.

–Не хвилюйся. Це твій таємний шанувальник. – я тихо посміявся і вона відкрила мені двері. Тому я швиденько зайшов до кімнати, зачинивши двері. Сподіваюсь, ніхто нас не бачив. Або.. Чому я маю за це переживати?

–Чому це ти вирішив до мене прийти? – Даша посміхнулась, схиливши голову набік. – Засумував?

–Не уявляєш як. – я посміхнувся також і притягнув дівчину до себе за талію. – Мені не вистачає тебе, твого тепла та запаху поруч зі мною на ліжку. – я обійняв її, занурившись головою у її густе волосся.

–Бідненький. – вона розсміялась, гладячи мене по голові. – Я бачила, ти говорив з батьком на вулиці? - Я відпустив кохану і сів на ліжко. Чому саме зараз вона мала це згадати? – Я сказала щось не те?

–Все те.. – я почухав голову, збираючись з думками. Як мені ж не хочеться починати цю тему знову. – Він знову просив пробачення.

–А ти що? – Даша сіла поруч зі мною, на ліжку, поклавши свою долоню на мою.

–Я не можу його зараз пробачити.. можливо колись я буду здатен на це, проте не зараз. – я знизив плечима, натягуючи посмішку. – Він занадто багато поганого говорив і робив для мене, аби просто пробачити його після п’яти, чи скількох там вибачень.

–Ти робиш усе вірно. Я все одно буду поруч і підтримуватиму тебе у всьому. – вона схилила свою голову мені на плече, все ще тримаючи мене за руки.

–Я.. – я повернувся до неї та залишив свій короткий поцілунок на її лобі. – Я кохаю тебе, Малишева. – тихо прошепотів, закриваючи очі.

–Давид.. – вона піднялась і сіла мені на коліна, обіймаючи мене за шию. На її лиці сяяла неабияка щира посмішка, здається зараз, якби не було світла, вона б освітила увесь світ.

–Я кохаю тебе, Дар’я Миколаївна. І я не хочу чути щось у відповідь. – я посміхнувся і притягнув її у поцілунок. Мені не хотілось, аби якісь негативні думки знову домінували над моїм мозком. Зараз я хотів лише її, її тепло, посмішку, запах, тіло, ласку.. Все, що пов’язано з нею.