Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 51

- Ви так рідко відпочиваєте, ваша високість? - підхопила її порив незнайома дівчина писклявим голоском. - Ніколи не тішите нас своєю присутністю.

Чорноока обернулася до неї з перекошеним від злості обличчям, навіть мені стало ніяково. Мабуть, дівчина насмілілася в обхід ватажка цієї зграйки забалакати. Тільки вискочка нічого не помітила, пожираючи очима принца.

- Нема часу для відпочинку, - відповів, і оком не моргнувши, Його Високість. – Втім, ми з вами ще матимемо нагоду зустрітися на балу.

Асгард схопив мене під лікоть і спробував обійти своїх шанувальниць, судячи з одухотворених і мрійливих осіб. Може для нього це і нормальне явище, що всі дівчата в окрузі втрачають голови, побачивши людину в чорному, але мені стало не по собі. Ці любителі, тільки варто їм перевести погляд на мене, поливали такою ненавистю, що волосся на голові ворушилося.

- А ми тут нові танці розучуємо, - навіть не думала здаватися незнайомка, намагаючись прорватися ближче до принца.

Тільки Сульрі з подругами не спали, активно відтісняючи її подалі.

- У танцях я не сильний, - тепер узявши мене за руку, рушив уперед його високість, наче криголом, прорубуючи нам шлях.

Перед ним принцеси швидко розступалися, але забігали наперед і знову гальмували ходу.

Мені захотілося вирвати руку і втекти, залишивши Дракона самого розбиратися зі своїм фанклубом. Не було чого на них магію випробовувати. Он як народ ковбасить. Але він тримав міцно, мабуть, моє бажання надто явно позначилося на обличчі.

- Ваша Високість! – ініціативу знову перехопила чорноока.- Ми не відпустимо вас просто так, доки не пообіцяєте станцювати з нами на балу.

- З усіма? – ошелешено перепитав Дракон, збентежений від такої перспективи.

Настав час рятувати принца, все одно ненависть цих гарних ляльок і так належить мені, трохи більше її або трохи менше, стан справ не змінює.

- Ваша Високість, - зашепотіла йому на вушко. - Я зараз зомлію, тримайте мене.

І я почала падати на Асгарда, закочуючи очі.

-Ах! - прошепотіла театрально, звалившись йому на руки. Падала, щоправда, повільно, даючи можливість вдало мене підхопити.

Принц не підвів, реакція і кмітливість у нього чудові. Схопивши мене на руки і крикнувши:

- Дорогу! Пані Алані потрібна допомога! Терміново кличте лікаря! – швидким кроком пройшов мимо, від несподіванки принцеси розступилися в сторони, і він швиденько пройшов далі.

Зображала я хворобу недовго, варто було нам зникнути за їх очей, відразу стрепенулась і спробувала відсторонитися, даючи зрозуміти його високості, що концерт закінчений, і настав час поставити мене на землю.

Але він, здається, скористався ситуацією по-своєму і ще міцніше притис мене до себе, нахабно посміхаючись на всі мої спроби вирватися.

- Ваша Високість, ми вже досить відійшли, принцеси нас не бачать, - озвучила йому й так відомі факти, якщо він по-іншому не розуміє.

- Добре, що не бачать, - погодився Дракон, навіть не збираючись зупинятися, вдавши, що зовсім не вловив моїх натяків.

- Поставте мене на землю, – заявила прямо. Невже він думає, що я не наважусь суперечити принцові?

- Не поставлю! - цей нахабний лускатий, взяв мене зручніше, щоб не вислизала. – Ви самі впали мені до рук.

Дивнішого аргументу я ще не чула.

- Я рятувала вас від зграйки хижачок, тому й розіграла цю виставу! - привела йому найвагоміший, на мій погляд, аргумент.

- З чого ви взяли, що мене треба було рятувати?

Ось що називається чорна невдячність чорної людини.

Думки мої в цей момент теж набули зовсім не світлий відтінок.

– Що? – обуренню не було меж. - А навіщо я, на вашу думку, це зробила?

Нарешті принц зупинився, подивився мені в очі, чомусь дихати стало важко.

- Ви скористалися ситуацією, щоб опинитися в моїх обіймах, - видав на це Його Високість, вкотре викликавши моє щире здивування. Я думала, що він зовсім не знає, як поводитися з жінками, провівши велику частину життя в битвах. А виявилося, він не вміє лише, коли йому це зручно, в інших випадках ще як вміє.

Помітила легку усмішку на його губах, цей деспот ще ледве стримується, щоб не сміятися.

Ось же, дракониста морда, ну, постривай у мене!

- Я це зробила, щоб витягти нас звідти, - спробувала звернутися до здорового глузду, а саму вже трясло, чи то від злості, чи то від його близькості. – Ці дівчата порвали б вас, як Тузик грілку, та мене з вами заразом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно