Джон Кехо - Квантовий воїн

У кабалістичних ученнях ми вперше натрапляємо на загадки душі у сфірі Тифарет, коли розум зустрічається зі свідомістю душі. Чеснота цього шляху називається «Відданість великій справі». Велика справа — це, звісно, наше перетворення на космічне створіння, коли ми «бачимо та знаємо речі», які не можна осягнути розумом. Слово «відданість» вжите тут невипадково: це не просто цікавість, щось, чим ми переймаємося лише у вихідні, коли є час, — натомість це те, що тепер стає предметом нашої цілковитої уваги. Ми вже знаємо про свої можливості, тож змінюємо пріоритети. Тепер основною метою стає пробудження; ми дивимося на всі свої справи саме крізь цю призму, і досягти жаданого допомагають десять тисяч справ.

Перша міфічна назва душі — Проводир до космічного, і її також можна було б назвати провідником до нашого істинного, вічного єства. Саме через пробудження душі нам відкриваються шляхи до внутрішніх вимірів. Ця гра відрізняється від монополії, і зовсім неочікувано, на подив нашого розуму (і, щиро кажучи, на превеликий жаль), виявляється, що правила та цілі тут змінилися. Монополія — це гра-накопичення, якою здебільшого керує розум, тоді як космічна гра стає грою, що передбачає наше вивільнення, і тут уже головує переважно душа. Розуму складно прийняти та збагнути цю зміну, бо роки гри в монополію настільки вкоренили концепцію накопичення, що розум намагається застосувати ті ж правила в космічній грі, намагаючись здобути душу. Але все це працює зовсім не так. Ми не здобуваємо душу — це душа здобуває нас.

Пробудити душу означає дозволити цій безсмертній частині нашого єства грати в космічну гру у свій творчий, зазвичай неосяжний спосіб. Ми відмовляємося від уже запланованого життя, аби відкрити те, що нам уготоване. Це докорінна зміна, і до неї треба призвичаїтися. У Біблії сказано, що ми повинні втратити життя, аби віднайти його, і так відродитися духовно. Суфійський поет та містик Румі висловився більш образно: «Запали своє життя»13. Усі ці згадки дуже символічно говорять про нашу основну трансформацію. Коли душа веде нас у космічне, відбувається щось грандіозне. Ми повинні піддатися невідомому, повірити, що йдемо до своєї космічної долі. Цей новий спосіб життя потребує віри, але вона має бути не сліпою, а загартованою та зміцненою тренуваннями воїна. Усвідомивши власну душу, ми дивимося на все в масштабах космічного й не дозволяємо дрібницям повсякдення збити нас зі шляху. Відчуваємо, як змінюємося, стаючи частиною чогось більшого, мудрішого, величнішого, і це нове відчуття додає нам упевненості. Це перший етап пробудження душі.

Тепер наша душа потребує плідного ґрунту, на якому проросло б її космічне насіння, і ми допомагаємо їй у цьому. Цим підґрунтям стає наша правильно підготовлена підсвідомість. Свідомість має виконати своє основне завдання. Бачення, яке вона отримує, настільки величне і сильне, що свідомість не може не діяти, бо космічна гра зовсім неочікувано пробудила і її. Насправді ж у космічній грі розум розкриває весь свій потенціал. Ця гра пробуджує в ньому найкраще, адже він зіштовхується з не баченими досі викликами. Ця гра набуває міфічних масштабів, де панують концепції вічності, єдності та вимірів, які існують поза простором і часом. Натхненний розум приймає ці виклики та, озброївшись «відданістю й повторенням», готує підсвідомість до переходу за допомогою необхідних для цього базових переконань. Ми трудимося на своїй внутрішній ниві та засіюємо підсвідомість насінням душі, і цей плідний ґрунт дає плоди, з якими ми готові йти в майбутнє. Космічне насіння проростає в нас.

Тренування квантового воїна вчить, що для пробудження ми повинні об’єднати всі свої частини, які мають функціонувати та гармонійно взаємодіяти між собою. Не можна зосереджуватися лише на якійсь одній частині — чи то розум, чи то душа. Наша помилка в тому, що ми часто, граючи в монополію, концентруємо свою увагу тільки на розвитку розуму та підсвідомості, нехтуючи іншими частинами, а коли відкриваємо для себе космічну гру, то намагаємося здобути свідомість душі, ігноруючи інші частини свого єства. Коли поспіхом зосереджуємо всю увагу виключно на душі, то насправді намагаємося втекти від життєвих проблем і душевних страждань, бо бачимо в цьому швидкий спосіб вирішення наших негараздів. Це ніщо інше, як духовна незрілість, бо процес об’єднання всіх частин має бути рівноцінним. Доки не об’єднаємо всі свої частини й доки в нашому внутрішньому царстві не запанує гармонія, ми й на крок не просунемося на шляху до духовних світів, адже темні тіні, залишені без нагляду, відтягуватимуть нас назад і спричинятимуть хаос. Доки не виконаємо необхідної роботи, не навчимо свій розум, не пробудимо мудрість тіла й не встановимо стосунків із підсвідомістю, душа залишатиметься для нас недосяжною. Образно кажучи, перш ніж ви досягнете просвітлення, виперіть свій одяг, приберіть у домі та навчіться готувати смачний омлет. Ви не пробудите душу, якщо втікатимете від життя, — треба жити на повну.

Буддисти, які вірять, що всі ці розмови про душу відволікають та зводять нас із правильного шляху, мають на увазі не душу, а бажання досягти просвітлення. І багато в чому мають рацію. Дуже просто заплутатися в догмах та баченні душі, забути, що свідомість душі — це не ідеалістична концепція, а спосіб прожити життя на повну. Зрештою, у різноманітних духовних традиціях ідеться про одне: ми повинні вийти за межі свідомості й досягти чогось більшого та величнішого для того, щоб приносити користь цьому світу. Плід пробудження — це служіння іншим, що свідчить про свідомість нашої душі. Щоденна робота душі

У дзен-буддизмі різні етапи просвітлення часто представлені десятьма картинками із зображенням биків14. Бик уособлює наше справжнє «я», пробуджене єство. Процес пробудження зчаста алегорично називають «вирощуванням бика». Пробудження — це епічна боротьба між розумом, його ілюзіями та істинним «я». Останній етап пробудження називається «Поява на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги»15. У священних текстах читаємо: «Ворота його домівки зачинені, і навіть наймудріший не знайде його. Його ментальна панорама зрештою зникла. Він крокує своїм шляхом і не намагається йти слідами древніх мудреців. Він веде трактирників і торгівців рибою Шляхом Будди. Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути»16.

Коли ми досягаємо цього рівня свідомості, безсумнівно, відбувається щось надзвичайне. «Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути», — це означає, що, коли ми пробуджуємося таким способом, благословення та благодіяння стаються самі собою, бо ми самі перетворюємося на божество. З нашою допомогою Всесвіт освячує десять тисяч справ.

Чи потрібно ще щось пояснювати тут? Яка ж це проста та водночас глибока думка: свідомість нашого виду розквітає