Мохаммед Аріф Закаулла - Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив

Південь США, або "Біблійний пояс" відомий тим, що є батьківщиною християнського фундаменталізму та євангелізму. Представники цієї консервативної частити американського протестантизму голосують на виборах керуючись саме морально-етичними критеріями та біблійними принципами. У 20 та на поч. 21 ст. євангелісти привели до влади низку президентів, а отже вплинули на світову історію та довели, що вони є серйозним чинником політичного впливу, який не можна ігнорувати.

Автор праці, мусульманин із Малайзії, окрім історії християнства в США, дослідив і такі питання, як християнський тероризм, очікування кінця світу та пов'язану з ним підтримку Ізраїля.

Перекладено за виданням:
Religion and Politics in America: The Rise of Christian Evangelists and their Impact by Muhammad Arif Zakaullah, Al-Zaytouna Centre For Studies & Consultations, 2007, Beirut, Lebanon

Мохаммед Аріф Закаулла

РЕЛІГІЯ І ПОЛІТИКА В АМЕРИЦІ

Підйом християнських євангелістів та їхній вплив

Перекладено за виданням:

Religion and Politics in America: The Rise of Christian Evangelists and their Impact

by Muhammad Arif Zakaullah

Al-Zaytouna Centre For Studies & Consultations

2007 Beirut, Lebanon

Переклав з англійської Осип Леміш

2021

Зміст

Вступ

Розділ 1. Президентські вибори в США 2000 та 2004

Розділ 2. Християнство в Америці: трохи історії

1. Релігійна боротьба

Мартін Лютер:

Жан Кальвін:

2. Часті й жахливі війни в Європі

3. Структурні зміни в сільському господарстві та, як наслідок, економічні труднощі

4. Філософія меркантилізму й колонізація

5. Виправлена релігія та її криза

6. Американське християнство

Головні релігійні особливості ранньоамериканського суспільства

Прогрес, успіхи й проблеми

Розсудливість проти традиції

Розкол американського християнства: поява сучасного християнського фундаменталізму

Політична економія розколу в американському протестантизмі

Апелювання сучасних християнських фундаменталістів до пуританської основи Америки

Розділ 3. Підйом християнського фундаменталізму після Другої світової війни

1. Рішення Верховного суду пробудили приспаного велетня

2. Перегрупування, набір нових членів та їх підготовка. Стратегія фундаменталістів після Другої світової війни

Розділ 4. Інтелектуальний виклик та відповідь

1. Заохочення культури читання на низовому рівні й наснага до письма

2. Створення потужних духовних семінарій та біблійних інститутів

3. Наступ на лібералізм шляхом зображання секулярного гуманізму як релігії

4. Політична підтримка християнського фундаменталізму

Розділ 5. Взаємодія між Богом, кесарем та віруючими

1. Президентські вибори 1976: виборці-євангелісти та «народжений заново» кандидат

2. Поєднання економічного та християнського фундаменталізму: «народжена заново» Республіканська партія

Розділ 6. «Моральна більшість» в ліберальній демократії: армія Бога підкоряє кесаря

Перемога Рейґена на виборах 1980 та порядок денний фундаменталістів

Розділ 7. Шлях до християнського тероризму: від надії та сподівань до безнадії

Безнадія та поява християнського тероризму в ідеологічній війні

Розділ 8. Президенство Буша-молодшого 2000: нове тисячоліття, нова політика

Розділ 9. Мілленаризм, Царство Боже та Ізраїль

Премілленаризм

Постмілленаризм

Амілленаризм

Розділ 10. Погляд мусульманського світу на зовнішню політику США

Розділ 11. Потреба мусульманських наукових кіл у новій інтелектуальній культурі: заклик до пробудження

Епілог

Вступ

Із настанням постколоніальної ери було сподівання, що відносини між мусульманським світом та могутнім Заходом покращаться і взаємоповага й турбота про інтереси один одного стануть основоположними принципами західної політики по відношенню до мусульманського світу. Однак досвід протягом майже пів століття залишає бажати кращого. Біль, страждання і образи, котрі мусульманські народи зазнають за останні пів століття, а також безпомічність мусульманських держав та їхніх лідерів, створюють відчуття розчарування й безнадії серед мусульманських мас. Цим користаються екстремісти з обох таборів, що підривають мир у світі в першому десятилітті 21 століття.

Схильні до миру більшості, як на Заході, так і в мусульманському світі, прагнуть знати причину цієї проблеми задля її вирішення. Яструби на Заході придумали декілька підходів, такі як ісламофобія та теорія зіткнення цивілізацій, щоб пояснити цю проблему для своїх народів і для світу в цілому. Такі підходи кидають цілковитий осуд на мусульман. З іншої сторони, в мусульманському світі теж є звичай засуджувати в усьому Захід та Ізраїль.

Ця гра осудів уже триває довго і призводить до дій кожної зі сторін, які лише погіршують ситуацію, а не вирішують її. Тож має бути інший підхід.

Почнемо з фундаментального питання: чому мусульманський світ не зміг побудувати свої відносини із Заходом без колоніального ставлення до себе? Відповідь на це питання дають перш за все такі дві думки. Перша, найбільш всеохопна думка, полягає в тому, що Захід могутній і самовпевнений, тому змінити взаємовідносини з ним неможливо. Прихильники цієї точки зору можуть навести сотні прикладів того, як мусульманські держави завжди беззаперечно підтримували Захід, однак останній досі не віддячив такою ж беззаперечною підтримкою мусульманських справ, не зважаючи на визнання їхніх заслуг та визнання їх самих за союзників. Ситуація погіршилася в подальшому, коли Захід виявляв мало поваги до резолюцій ООН, які задовольняли інтереси мусульман.

На підставі цього, перша думка зводиться до того, що неможливо нічого змінити, тож краще здатися і прийняти все як є. На мою думку, ментальність пораженця і є частиною проблеми. Друга думка, пов’язана з екстремістами, що виходять із базової передумови пораженців про те, що Захід є могутнім та самовпевненим і не поважає мусульманський світ. Однак при цьому вони рекомендують різні шляхи вирішення проблеми. Вони виправдовують насилля, войовничість і тероризм супроти Заходу й вірять, що це єдиний шлях вирішення проблеми і це змусить Захід змінити свій курс. Але цей підхід, замість вирішення проблем, створює нові.

Вищесказані дві думки не враховують того, що західні країни є демократіями і їхні політики можуть здійснювати лиш ту політику, яка приймається та підтримується більшістю народу. З іншого боку, в переважній більшості мусульманських країн демократія відсутня. У цих країнах правителі можуть з повною безкарністю здійснювати політику проти волі своїх власних народів.

На жаль, в переважній більшості мусульманських країн неможливо звинувачувати маси в тому, що вони вірять, що західні держави здійснюють політику в такий самий недемократичний спосіб, як це роблять їхні власні режими. Мусульманському світу слід навчитися цінувати те, що у західних суспільствах у кінцевому підсумку враховується публічна думка, а не бажання президента чи прем’єр-міністра та його кабінету.

Найсвіжіший приклад переваги громадської думки над волею президента і його кабінету – проміжні вибори до Конгресу США в листопаді 2006, які були зосереджені на війні в Іраці. Громадська думка в Америці не погоджувалась із позицією президента і його кабінету щодо питання війни в Іраці. Врезультаті, Республіканська партія втратила контроль над обома палатами в Конгресі, а міністр оборони Дональд Рамсфельд та Джон Болтон, посол США в ООН, пішли у відставку й настала нова реальність. Суть цієї історії в тому, що в західних демократіях визначальна роль громадської думки створює вікно можливостей для мусульманського світу. Якщо мусульманський світ зуміє конструктивно взаємодіяти із громадською думкою на Заході, результатом цього стане щирий, змістовний та ефективний міжцивілізаційний діалог стосовно взаємовигідних питань. Перед мусульманським світом тепер постає складна проблема – інформувати та навчати західне суспільство.

Як тільки мусульманський світ намагатиметься звернутись до західної масової публічної думки, дебати та критичні аналізи проблем, поведінка та політика кожної зі сторін повинні уважно дискутуватися. Задля того, щоб цей міжцивілізаційний діалог відбувся, мусульманські інтелектуали, медіа та політики обов’язково повинні знати як влаштовані західні суспільства. А отже, слід розуміти загальну схему західного внутрішнього політичного