Антон Дмитрович Мухарський - I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

— Роздмухуй кальян, поки він не загас, — Мак-Лох протягнув мені мундштук.

Знявши бальбулятор з візка, я вмостив його поруч з кріслом і запихкав часто, роздмухуючи вугілля, аж поки повний рот і легені не заполонив солодкуватий, п’янкий дим з присмаком меду, вишень та лакричної карамелі.

— Як тобі букет?

— Це щось дивовижне! — видихнув я ароматний дим.

— Справжня королівська шиша, — з гордістю проказав містер Джон. — Ти не відволікайся, кури, а я поки наллю тобі кави.

Він заходився наливати в тонку порцелянову чашку чорну масну рідину зі срібного кавника, під яким танцював синій вогник.

Я ж, відкинувшись головою на високу спинку крісла, цілковито віддався курінню, відчуваючи, як по тілу розливається приємна млість.

Яскраво жевріли вуглини, булькотіла в колбі вода, бриніли дзвіночки, вився духмяний дим. Ноги та й все тіло моє зробилося ватяним, а потріскування дров у комині долинало, немов з туману. Щоб зовсім не провалитися у кальянний дурман, я на якийсь час відклав убік мундштук, потягнувшись за кавою.

— Не заміцний тютюн?

— Вищий клас. Тіло у відключці, але розум ясний. А ви не п’єте каву? — запитав у старого, побачивши, що той тримає перед собою склянку з мінеральною водою.

— Ні, мій любий, я вже нічого не п’ю, нічого не їм і не курю. Це ви, молоді, насолоджуйтеся земними втіхами досхочу, поки є сили і здоров’я. А мені лишаються каші без масла та мінеральна вода. Як тобі кава?

— Геніальна! — відсьорбнув я з філіжанки.

— Міс Космо спеціаліст по чорній каві. Вона знає понад триста рецептів її приготування. От зараз ти п’єш... — містер Джон потягнув носом повітря, — каву по-іспанськи.

— Чому саме по-іспанськи?

— Тому що в ароматі присутній присмак морських водоростей. Відчуваєш? — Мак-Лох апетитно чмокнув губами. — То спеціальні водорості підмішуються в невеликій кількості в мелену каву й заварюються особливим способом у керамічному посуді, а вже потім переливаються у кавник. Проте повернемось до мети нашої зустрічі...

Примруживши свої повіки з поросячими віями, старий прискіпливо подивився у мій бік, витримавши багатозначну паузу.

— Що ти скажеш, коли тобі запропонують знятися в самого Спілберґа?

— Ви жартуєте? — ледь не поперхнувся я кавою (розумію, що банально, але сталося саме так).

— Аніскілечки. Незабаром на «Юніверсал» Стівен Спілберґ запускає нову картину «Тарас Бульба». Марлон Брандо в ролі Тараса. Кандидатура вже майже погоджена. Міккі Рурк гратиме Остапа. А от місце на роль Андрія поки вакантне. Шукають молодого невідомого актора зі слов’янською зовнішністю. Я вже поговорив з продюсерами, запропонувавши твою кандидатуру. За кілька тижнів розпочнуться проби...

— Вибачте, містере Джон, — відставив я чашку вбік, — наскільки розумію, ви пропонуєте мені поїхати до Голлівуду і взяти участь у кастингу на роль Андрія?

— Абсолютно точно. Стрункий, білявий юнак з України, прекрасний актор, що до того володіє мистецтвом бойового гопака. Кращої кандидатури годі й шукати. Я готовий скласти тобі протекцію, бо виступаю головним консультантом знімальної групи з історії України, про яку американці насправді знають дуже мало. То ти згоден?

— Хе, — тупо усміхнувся я. — Містере Джон, кх-кх, я не знаю, що казати...

— Скажи просто «так» чи «ні».

— Звісна річ, що згоден, але це якийсь сон, казка...

— Друже мій, — старий підвівся з крісла, — повір, коли справа стосується професії, я ніколи не дозволяю собі жартів. Бізнес є бізнес. Але бачу, тобі треба звикнутися з моєю пропозицією. Дозволь залишити тебе ненадовго, бо, здається, мене кличе Доріан (за моєю спиною знову рипнули двері, в які просунулась білява голова юнака). З тобою лишаються кальян, кава. Пий, кури, насолоджуйся миттю, а головне — не сумуй. Я незабаром повернусь.

Та тільки він зачинив за собою двері, я віхолою зірвався з крісла, виробляючи в повітрі якісь неймовірні па. Крутився, стрибав, бігав залою, хапаючись руками за голову.

От він твій шанс, друже. Великий шанс, якого ти нарешті дочекався! Шанс, від якого, можливо, залежить усе твоє подальше життя!

Актори мене добре зрозуміють.

Можна роками працювати до сьомого поту, зіграти тисячі вистав у театрі й знятися в сотнях фільмів, але так і лишитися нікому невідомим. Проте інколи трапляється одна-єдина роль, що підносить актора на вершину слави, й він на довгі роки стає кумиром для мільйонів людей, до смерті збираючи дивіденди.

Отримати цей шанс, скористатися ним, не проґавивши свою вдачу, — ось чим повсякчасно живе акторська душа, чекаючи від кожного телефонного дзвінка на зустріч з ним. Тільки дайте мені цей шанс і я гризтиму зубами своїх супротивників, нищитиму конкурентів, тільки дайте мені його і я доведу, на що спроможний!

Трохи приборкавши перший напад екзальтованої лихоманки, я знову повалився у крісло. Надибавши на нижній полиці візка пляшку з коньяком, налив трохи собі у склянку. То був старий-добрий «Хеннессі», який я перехилив єдиним духом, а потім знову потягнувся за пляшкою.

— Чи не сумно тобі наодинці, друже? — зачулося від дверей.

— Та де там сумно? Провів декілька чудових хвилин, дозволивши пригоститися вашим «Хеннессі».

— О, так, це неперевершений напій тридцятирічної витримки, але колись я обіцяв почастувати тебе місцевою амброзією. Лакричною настоянкою, яку особисто готує міс Космо. Існує цілий ритуал її споживання. Але, перепрошую за нахабство, маю до тебе ще одну термінову справу.

— Уважно вас слухаю, містере Джон, — підвівся я назустріч своєму благодійнику.

— Скажи відверто: ти є шанувальником балету?

— Направду, не дуже. Мене, хе-хе, з дитинства вганяли в комплекси величезні, обтягнуті лосинами яйця у балерунів. Здавалися гігантськими в порівнянні з моїми. Кажуть, що вони туди спеціально щось підкладають? А чому ви про це спитали?

— Ха-ха-ха, дотепно сказав про яйця, — засміявся старий, але потім стишивши голос, продовжив. — Це дуже делікатна справа... Чи розумієш, Доріан ось уже місяць вивчає партії з нового балету. За цей час він не мав жодного глядача, окрім репетиторки, мене та міс Космо, яка на балеті теж не дуже розуміється. Тому, коли дізнався, що до нас у гості завітав актор, людина тонкої душевної конституції і все таке, не міг заспокоїтись. Щойно в передпокої у нас відбулася розмова, в якій він просив звернутися до тебе з проханням подивитися, як він танцює.

— Які проблеми, містере Джон, залюбки подивлюсь.

— Дуже дякую, друже. Для мене це вкрай важливо.