Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

4

Чугайстер Віт таки зібрався виконати обіцянку, дану ще в підземеллі: піти у Мовчазні Гори шукати свого діда і вчитися.

— Хіба не можеш ти вчитися тут, у Добровіна? — марно питала його Рутенія, якій не хотілося розлуки.

— Те, що знають і вміють чугайстри — людям недосяжно. Це інше. Це не людське, — відповідав він їй.

Відьма вийшла на свіже повітря й зіткнулася з Золотою. Той вже обшукався:

— Руто, куди ти зникла? Я образив тебе?

— Все гаразд. Дурні думки лізуть у голову, коли їх не просиш. Не зважай, — заспокоїла вона. — Віт уже зібрався?

— Так, він майже готовий. Добровін обіцяв переправити його у Мовчазні Гори.

Рутенія вже хотіла бігти, та Золота затримав її.

— Пам’ятаєш закляття, яке я наклав на Дзеванну?

— Ти таке ж хочеш накласти на Віта?

— Не таке… Я його вдосконалив. Я знаю, як зробити з нього прикличне закляття! Щойно хтось із нас потрапить у халепу, він зможе прикликати нас!

— Це ж чудово!

— Так, але…

— Але?

— Ми не зможемо опиратися заклику: щойно він прозвучить, нас миттю перенесе до того місця.

— А ось це вже небезпечно, — Рутенія озирнулась. — Якщо про закляття дізнається ворог, він легко влаштує пастку…

— Отож бо й воно! Я думаю, як бути з Босем? Чи казати йому? І чи варто взагалі його накладати? Може, обмежитися тим, яке я наклав на Дзеванну?

— Я не знаю. Може, поговоримо з Бітом…

— Ви знаєте, я за цей місяць багато з ним розмовляв, — мовив Віт. — Він хоче розібратися, де зло, а де добро. І він хоче добра своєму народові. А за це не можна нікого зневажати, навіть якщо він діяв неправедними шляхами. Ми щось від нього приховаємо — довіра буде зруйнована вщент!

— Рутеніє, ти? — спитав Золота.

— Я за. Тим паче, це ж я заронила у злидневі зерно віри. Тож і мені відповідати за наслідки.

— Що ж, я хоч і не вірю Босеві, але вірю вам! Хай буде так, як ви скажете. От тільки… Чи схоче того Бось?

— То спитаймо, та й по всьому! — озвався Віт, якому вже час було вирушати.

Бось прийняв пропозицію. Золота посадив усіх в коло, запалив кілька пучок духмяних трав. Коли запах набув сили і приміщення заповнилося димом так, що вже й не було видно облич, він приєднався до кола і почав шепотіти. Рутенія прислухалась:

Сили верхні і сили нижні, Сили грубі і сили ніжні! Є на землі небо і хмари, дерева і гілля, сонце і світло, місяць та зорі, тіло і кров! Як не можуть розлучитися вони, так нехай і ми будемо разом завжди! Як не може бути рана без болю, так не зможемо ми бути окремо в біді!

Рутенія здивувалася: замовляння побудовано не за правилами. Пізніше Золота їй пояснив, що, крім тих правил, які вона вже знає, є й інші, для тих, хто досяг глибшого розуміння Яви.

Про будову світу Рутенія дізналася від Добровіна.

— Те, що ти бачиш — це Ява. Це світ видимого, це світ життя. Є другий світ — Нава. То світ усього, що пішло з життя. Це світ наших пращурів, світ померлих, світ навів. А є ще третій світ — Права. Права — це закони, за якими існують і Нава, і Ява.

— Це світ богів? — спитала його Рутенія, та у відповідь Добровін лише засміявся.

Але вона й досі не могла зрозуміти, як відьмак може працювати поза Явою, адже вихід за її межі означає можливість зміни законів світобудови. Поки ці думки крутилися в голові у відьми, Золота вийшов із кола і став намотувати на руки густий трав’яний дим. Невдовзі навколо кожної висіло по темній невагомій кулі. Зільник оточив усіх димними колами, не забувши й про себе, витяг з-за пояса справжній металевий