Людмила Когут - Мудрі жінки

уважно. Він не знав, як опанував би свої емоції, коли б хлопці сказали щось недобре про його Оленку.

Він боявся почути, що вона зустрічається з кимсь. Це було безумство з його боку. Геннадія не покидала тривога, яка межувала з ревністю. Він думав про дівчинку-сусідку постійно, ревнував, хоча добре знав, що не має ніякого права не те що кохати, а й думати про неї.

…Світлана накрила на стіл, щоб разом повечеряти. Давно вони вже так не сиділи в родинному колі. Коли діти вчились у школі, такі вечірки влаштовували дуже часто — то Ірина, то Світлана готували вечерю чи обід і всі збиралися разом.

Тепер діти вчились у різних навчальних закладах, Геннадій мав багато роботи, і з усього їхнього товариства тільки Світлана й Ірина були нерозлучними. Після роботи, поки всі домашні відсутні, подруги завжди разом.

Обидві мріяли про далеку закордонну подорож, збирали гроші, знайшли агенцію, де могли придбати туристичну путівку до Франції та Італії. Спланували цю поїздку на весну, узгодили термін відпусток на роботі.

Треба пережити цю осінь, зиму, а навесні — удвох в омріяну подорож! Як помалу тягнеться час! Вони хотіли, щоб швидше настала весна.

І от всі зібралися за столом. У жінок ведеться розмова про новини у місті, концерти, вистави, нові вбрання. У дітей — про науку. Геннадій із цікавістю прислухався і до тих, і до інших розмов, але намагався упіймати погляд Оленки. А вона ж, як на гріх, відводить погляд, звертається то до Юрка, то до Ігоря. Ті щасливі від товариства своєї «Шоколадки». Нарешті Ірина повідомила головну мету їхнього візиту: Оленці необхідно посприяти з влаштуванням на роботу.

— Геннадію, ти можеш влаштувати Оленку до себе у відділ хоч на півставки?

Вони собі навіть уявити не могли, що це була його найзаповітніша мрія: бачити усмішку, чути голос жаданої дівчини і тонути в її очах.

Геннадій ледве стримав свою радість і запевнив, що з наступного дня Оленка стане до роботи під його керівництвом. А для зручності він щоранку буде підвозити її машиною на роботу.

Геннадій не міг уночі спокійно спати, все перевертався з боку на бік, ніби це він мав іти на нову роботу вперше.

Ранок минув у звичній ранковій метушні, коли всі поспішають у своїх справах. Хлопці побігли швиденько на першу пару. Світлана працює недалеко від дому, збирається поволі. Чепуриться і з цікавістю спостерігає за чоловіком. Щось дуже ретельно він сьогодні одягається — уже поміняв третю сорочку, ніяк не підбере за кольором до штанів. Мешти то одні, то інші. Ну, слава Богу! Нарешті напахтився гарним французьким одеколоном і пішов. Так згаяв час із своїм одяганням, що навіть звично не поцілував її в щічку. «Увечері зроблю йому зауваження», — подумала Світлана.

За Геннадієм залишився лише шлейф гарних парфумів. Світланині сини і чоловік любили гарно вбиратись, мали гарні парфуми. Вона від того потерпала — складно було заощадити гроші на свої забаганки, бо її мужчини завжди щось купували для себе.

Геннадій під’їхав до будинку Ірини. Оленка побачила його у вікно і вийшла з дому. Він милувався її постаттю і легенькою ходою.

Дівчина сіла в машину. Припнув її паском безпеки. Був щасливим від того, що міг хоч мимоволі доторкнутися до Оленки. Розмова дорогою не складалась — хвилювались обоє. Вона — від того, що їде на першу свою роботу, а він — від того, що вона, його мрія, поряд.

Геннадій щасливий — вони тільки удвох, хай навіть короткий час. І хоч Оленка мовчить і тільки дивиться на нього, він щасливий від одного її погляду. Щоб він віддав, аби дізнатися, що в неї у думках!.. Шкода, що він не має, як зараз говорять, таланту телепата або екстрасенса.

З такими думками він їхав осіннім містом, оминав калюжі і ями на дорозі. Увімкнув у салоні музику. Оленка примружила очі і їхала мовчки. Він поглядав на неї збоку і бачив, як вона схвильовано дихає і як здіймаються її груди під кофтиною. Геннадію нелегко було дивитися на Оленку, не знав, як довго стримуватиме в собі чоловічі поривання. Він боявся себе, боявся її.

Приїхали на роботу. Геннадій поставив машину, пішов з Оленкою в офіс.

Ішов, мов летів на крилах. Знав, що це безумство, але хотів, щоб вона була біля нього щодня. Хай не буде належати йому, аби лиш була поруч, щоб він міг дивитись в її очі, читати думки, бачити усмішку і милуватись нею. Оленка заступила Геннадію весь світ…

Щоранку він забирав її з дому і підвозив на роботу. Вона вже звикла до такого щоденного ритуалу, їхала на роботу і весело розказувала йому про свої дівочі справи. З роботою Оленка справлялась легко, і Геннадій був гордий за неї. Між ними зав’язалися приятельські стосунки, які нерідко виникають між співробітниками.

Свої почуття Геннадій приховував, але дівчина час від часу дивилась на нього таким глибоким поглядом, що він пропікав його наскрізь, і тоді чоловік був ладен викрасти її з роботи і зґвалтувати серед білого дня, не криючись від людей. Він не знав, що стоїть за цим поглядом, бо вона ані півсловом не обмовилася про свої почуття. Він на це і не сподівався.

Минали дні, тижні. Минула осінь, півзими. Геннадій, Оленка і ще троє співробітників поїхали у відрядження.

Оселились у готелі. Кімната Геннадія була поряд із кімнатою Оленки. Перший день були на об’єкті, аналізували допущені помилки, вирішували виробничі питання. Увечері втомлені розійшлися по своїх номерах відпочивати.

Між номерами в кімнатах були суміжні двері, і Геннадій з Оленкою вирішили разом повечеряти в його номері. З дому вони

взяли стільки продуктів, ніби їхали не на тиждень, а на місяць. Оленка накрила стіл до вечері. Геннадій приніс із машини пляшку

Цей вечір мав втілити його мрії. Скільки ночей він уявляв, як вони удвох будуть вечеряти, пити вино, танцювати, сміятись, потім — кохатись.

Геннадій тисячу разів малював в уяві подібні картини, але він