Людмила Когут - Мудрі жінки

не знав, чи колись його божевільні мрії можуть здійснитись. Вечеряти, пити вино, сміятись — так! Але кохатись — це вже майже фантастика! Перед вечерею вони розійшлися по номерах. Геннадій прийняв душ. Із ванної кімнати вийшов щасливий мужчина, очі якого світились від задоволення.

Напарфумився і постукав у двері Оленчиної кімнати. Вони були незачинені, і Геннадій увійшов. Двері у ванну кімнату були відчинені і там, за склом душової кабінки, він побачив свою мрію. Оленка стояла під душем, заплющивши очі, вода стікала по її молодому красивому тілу. Геннадій не міг відвести свого палаючого погляду від неї. Ось вона, так близько, його мрія, його бажання! Що буде — те й буде! Він зняв свій костюм і зайшов до неї в душ.

Цю мить Геннадій не забуде ніколи. Він, поважний чоловік, з нестримним бажанням любити цю молоденьку дівчину, відчувати її тіло, цілувати її всю, притулився до неї.

Оленка не відштовхнула його рук, але тремтіла всім тілом. Вона чекала його! Вона хотіла його! Чи це сон? Він цілував її, вона ж пристрасно відповідала йому. Від нетерпіння чоловік божеволів. Вимкнув воду, взяв дівчину на руки, таку тендітну, дитинноніжну, і поніс у ліжко.

Він оволодів нею. Оленка скрикнула від болю — була незайманою. Геннадій був першим чоловіком, який спізнав її. Він плакав від щастя і від горя водночас. Знав: те, що він робить з цією дитиною, — неприпустимо. Але він хотів її безмежно і кохав до безтями.

А вона, кохана його дівчинка, шепотіла, що мріяла про нього давно. їхні бажання, гарячі слова кохання — це був тайфун, стихійне лихо, яке застало їх несподівано, але було таким довгоочікуваним. Це кохання кликало їх, вабило і мучило. То був шал, божевілля, але яке солодке!!! Він не відмовиться від неї, бо Оленка — його стихія, вона — його життя. Він був на небесах від щастя.

Стомлена, Оленка притулилась до нього і слухала стукіт серця коханого. Вечеряли в ліжку, пили вино, цілувались, сміялися. Це була несамовита ніч двох закоханих.

Наступного дня після роботи Геннадій з Оленкою знову віддалися нападу справжнього божевілля, нестримному шалу бажань, які вони так довго в собі тамували. Він розбудив у ній чутливу жінку, спраглу за чоловічим єством, закохану і голодну любові. Вони лічили хвилини на роботі, щоб швидше прийти у готель і належати одне одному, до бестями зливатися душею і тілом в єдине ціле.

На дівочому тілі не було жодного нецілованого Геннадієм місця. Він обожнював її, вона стогнала і звивалась на ліжку від його пристрасних цілунків. Він обцілував її всю — від пальчиків на ногах до найпотаємніших місць.

Для Геннадія тепер не було солодшої жінки на світі. Здавалось, що він так довго ішов по житті, не знаючи нікого, крім своєї дружини, для того, щоб відчути найсолодший нектар цієї квітки. Він був віртуозом кохання, і Оленка для нього була неперевершеною.

Тиждень блаженства і божевілля закінчився. Треба їхати додому — все минає… Геннадій з Оленкою їхали додому, але вони були вже зовсім іншими. Для них нікого у світі вже не існувало — тільки він і вона. Вони належали одне одному, і ніхто ніколи не зможе їх розлучити, так вирішили вони.

Знову робочі будні. Геннадій після роботи приходив додому, але потім шукав привід за чимось поїхати, щось вирішити. Допізна затримувався на роботі.

Оленка завжди після роботи йшла то в бібліотеку, то до подруг — її майже ніколи ввечері не було вдома. Ірина вже не знала, як вплинути на дочку, щоб та хоч трохи трималась дому.

Товариш Геннадія на довгий час поїхав за кордон і залишив йому ключі від квартири. Цей дім і став для закоханих їхнім маленьким куточком раю. Якби стіни мали вуха і могли говорити, то вони сказали б, що таких ніжних слів, які були сказані цими закоханими, вони не чули за сторіччя існування цього дому.

Вони були створені одне для одного, і їхньому бажанню не було меж. Виходили з будинку спустошені пристрастю, але щасливі, і ще довго не могли розлучитись розійтись по хатах.

Усе було б добре, якби не той глухий кут, у який вони себе загнали: у нього — сім’я, сини, які закохані в ту саму жінку, що і їхній батько. Який вихід із цієї ситуації? Тут ніхто не зарадить…

Складно! Сумно! Та вони — щасливі. Хай частково, хай на мить, але ця мить замінить їм усе. Більшого блаженства бути не може, ніж кохати і бути коханим. Вони жили одне одним.

Але в житті немає нічого потаємного, щоб не стало явним. Оленка завагітніла. Ця новина не засмутила Геннадія, він зрадів цій звістці — цілував її маленький животик, цілував її лоно і пестив груди.

Потрібно було щось вирішувати, настав час сказати правду Світлані. Тільки як це зробити — Геннадій не міг уявити, він не знав, як підступити до неї, і чекав слушного моменту. Та Світлана випередила його.

Вона, як прониклива й уважна жінка, спостерігала за змінами в поведінці коханого чоловіка. Він був не такий, як колись — не було тої пристрасті. Весь час був замкнутий, мовчазний. Викликати його на відвертість було неможливо. Вночі вона часто чула його важкі зітхання і навіть здавалось, що він ніби беззвучно плакав. Якось вона його несподівано обняла і відчула, що в нього мокре лице. Серце її краялося від того, що вона не знає, що з ним, а він так уперто мовчить.

Але в неї є вірний друг — її Ірина, майже сестра. У них немає закритих тем, і Світлана розповідає їй про свої сімейні негаразди в усіх можливих барвах і відтінках. Консиліум двох осіб-подруг вирішує організувати Слідчий експеримент.

…Беруть таксі, їдуть за машиною Геннадія на інший кінець міста. Чоловік зупинив авто біля одного з будинків і увійшов у під’їзд.

Слідчі сидять у таксі, гадаючи, на який поверх міг піти Г еннадій. На третьому поверсі засвітилось вікно у кухні, в кімнаті так само увімкнуте світло. Більше жодних змін у під’їзді не