Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Більшість з них, протиснувшись до буфету, не мають можливості ні пробитися до прилавка, ні вирватися назад. За запізнення в стрій їх жорстоко карають, однак кількість бажаючих прорватися не зменшується. Питається, звідки ж солдат бере гроші, коли в місяць йому платять 3 (три!) рублі 80 копійок? А ось звідти й гроші, що він два-три місяці намагається до прилавка прорватися, та не виходить. Ось і виходить економія.

Зараз всі 40 навчальних взводів полку вишикувані на далекому дворі військового містечка, готові приступити до чищення зброї. Офіцерів не видно, і сержанти, всякий на свій лад, наставляють порушників. Хто «вставай-лягай», хто ще як. У декого і більш вигадливі види припинення порушень придумані. Один взвод, приміром, тренується повзати по-пластунськи через мінне поле. Роль мінного поля виконує густо запаскуджений свинячим лайном господарський двір полку.

Мій заступник, з широкими личками старшого сержанта на погонах, вирішив сьогодні обмежитися лише тим, що буфетний порушник повинен публічно вивергнути з себе те, що він з’їв у буфеті. Виригання з’їденого в навчальних дивізіях часто іменується науковим терміном «екстракція», за аналогією зі стрімким нестримним викидом гільзи з казенника танкової гармати. Термін цей сержанти застосовують і до себе — наприклад, після грандіозної пиятики: «Всю ніч мене мучили жахливі екстракції...»

На відміну від мимовільних сержантських екстракцій, стрижений солдатик мусить виконувати їх по команді, однак він не виконав наказ, і тому надходить команда:

— Друге відділення! Нахилися! Два пальці в рот встав!

Перше і третє відділення з ненавистю і надією чекають вирішення своєї долі. Один за всіх, всі за одного — це основоположний принцип виховання.

— Справа! По одному! Блюй!

Звиваючись в спазмах і судомах, відділення виконує наказ, розвантаживши свої шлунки в цілком прийнятний термін.

— Рядовий Равдулін, ставайте до строю! — Старший сержант відвертається, нібито для того, щоб придивитися містечко, де б розташувати взвод для чищення зброї. У цей момент Равдулін отримує два тяжких удару в живіт від своїх стрижених товаришів. Пригнічуючи протяжний стогін, який рветься з грудей, він згинається навпіл і всім тілом валиться в багно.

У навчальних дивізіях сержанти і офіцери ніколи не б’ють солдатів — це ще один залізний закон.

Умілець

66-а гвардійська навчальна мотострілецька дивізія Прикарпатського військового округу 1969 рік

1

Заарештованого привезли в полк і замкнули в ізоляторі караульного приміщення. Похмурий, він сидів в кутку, вперто дивлячись у підлогу. Сержанта заарештували в Омську, в 4 тисячах кілометрів від його рідного навчального полку.

Прибув військовий дізнавач. Почалося слідство: як, чому... Справа серйозна. І все тут залежить від командування: з якої точки зору глянути на те, що трапилося і як даний вчинок трактувати. Коли це назвати самовільною відлучкою, то сержант отримає 15 діб арешту, це максимум. Коли назвати те, що сталося, дезертирством, він отримає 10 років, це мінімум.

Коли б сержанта зловили на території свого округу, то справу, звичайно, зам’яли б, бо між округами йде соціалістичне змагання — у кого менше злочинів та порушень. А коли вже його спіймали в іншому окрузі, а, отже, Москві все відомо, то керівництво буде намагатися показати свою рішучість, незважаючи ні на що, повністю викорінити всі порушення. Але і тут знову напрошується протиріччя: коли це дезертирство, то чому про це не доповіли в Москву шість днів тому, відколи сержант зник?

Для всіх прямих начальників сержанта, від взводного командира і до командувача округом, настав період вельми неприємний.

Прізвище сержанта була Зумаров, а його взводним командиром був я. Тому-то мене першим і викликали.

— Ваш сержант?

— Мій, товаришу підполковник.

— Скільки часу ви разом служите?

— Вісім місяців, товаришу підполковник. Він був курсантом навчального взводу, яким я командую, а потім, після отримання звання, залишений у взводі командиром другого відділення.

— Що ви можете сказати про нього?

— Товаришу підполковник, я ніколи в житті його не бачив.

Дізнавач, мабуть, давно осягнув сувору армійську дійсність, і моя заява на нього не справила рішуче ніякого враження.

— Умілець? — Тільки поцікавився він.

— Так точно, умілець, — підтвердив я.

На цьому допит був закінчений. Слідом за мною по черзі були викликані командир роти, замполіт батальйону і, нарешті, комбат. Розмова з ними також не затяглася більше однієї хвилини.

Всі вони цього сержанта ніколи в очі не бачили.

2

Коли надбання країни націоналізувати, тобто підпорядкувати державі, то природне прагнення кожної людини піднятися, висунутися, поліпшити своє становище може бути здійснене лише в рамках державного апарату, якому, до речі, потрібно багато (надто багато) професійних чиновників, тобто старанних людей з вищою освітою.

Диплом про закінчення вищого навчального закладу відкриває вам дорогу в будь-якій області: в партії, в профспілках, в комсомолі, в КДБ, в спорті, в літературі і мистецтві, в промисловості, в сільському господарстві, на транспорті — словом, скрізь. Тому-то в будь-якому соціалістичному суспільстві і спостерігається такий парадокс — ніхто не прагне отримати професію, прагнуть отримати тільки диплом, все одно який. Краще, звичайно, з ухилом в громадські науки, а не точні, воно простіше, та й в житті корисніше. Шлях нагору значно простіший, коли «гладко гутарити вивчився».

І ось тому, що всі поголовно кинулися в філософію (марксистсько-ленінську) і в історію (комуністичної партії), людей, які вміють щось робити руками, а не язиком, майже зовсім не залишилося. Такі люди на вагу золота. Ви тільки згадайте, як жили в Радянському Союзі автомеханіки, слюсарі-сантехніки, малярі, циклювальники підлог і так далі — я, звичайно, маю на увазі тільки тих, хто підробляв на шабаші, а хто з них не підробляв? Поспішаю зауважити: я не проти них, я — проти філософів і їхнього єдино вірного вчення.

У Радянській Армії люди, які вміли хоч що-небудь робити, були в особливій пошані, бо система контролю і оцінки підрозділів, частин і з’єднань була побудована так, що без умільців не обійтися.

Судіть самі. Приїжджає в полк будь-яка комісія. З чого вона починає перевірку, що її цікавить? Перш за все — ідеологічний стан військ: чи вірні? Чи вже почалося розкладання?

Як же перевірити, впливають буржуазна, фашистська, маоістська, реваншистська, націоналістична, релігійний, ревізіоністська, сіоністська та інші пропаганди на радянського воїна чи ні? Дуже просто. Спочатку потрібно оглянути все містечко: чи розвішані портрети керівників партії і уряду, чи достатньо плакатів, гасел та іншої наочної агітації, як оформлений клуб, кімната бойової слави, як в кожній роті оформлена ленінська кімната, як в кожній роті випускається стінна газета і стінна сатирична