Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

– Я просто хотів сказати, – він виглядав так само незручно, як я себе почувала, – що, може, ми могли б... не знаю, тримати зв'язок? Восени я збираюся відвідувати університетські кампуси, і деякі з них недалеко від твого міста...

– Я б хотіла цього, – відповіла я, відчуваючи, як тепло розливається по щоках. – Дуже.

Він усміхнувся, і на мить весь хаос останніх днів відступив. Були тільки ми двоє, стоячи посеред галявини, де все почалося.

– Ліно! – гукнув знайомий голос, перериваючи момент. Моя мама махала мені з паркувального майданчика, поруч стояла наша стара "Хонда".

– Мені пора, – з жалем сказала я.

– Я знаю, – кивнув Джейсон. – Але ми ще побачимося. Це не кінець.

– Обіцяєш? – раптом спитала я, відчуваючи дитячу потребу в запевненні.

– Обіцяю, – він швидко стиснув мою руку і відпустив. – До зустрічі, Ліно Мортон.

– До зустрічі, Джейсоне Алден, – відповіла я і, взявши свою валізу, попрямувала до мами, відчуваючи, як закінчується одна глава мого життя і починається інша.