Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

Побоюючись, що ліжко не витримає і її ваги, Іво взяла стільця й поставила його поруч. Вона сіла й узялася за пару арбалетів, адже ворог усе ще поруч і, можливо, забажає їхньої смерті: якщо не найманці, то монстри. Доклавши зусиль, щоб зарядити арбалети, вона поклала один на підлогу біля себе, а другий продовжила тримати в руках. Вікна були зачинені на віконниці, інших дверей у будинку не було: залишалося лише тримати погляд на єдиному вході.

Час ішов, але скрипучі маленькі сходи перед входом так і не зарипіли. Іво нервово перебирала пальцями руків’я зброї, не дозволяючи собі розслабитися. Але коли в щілині дверей щось промайнуло, її пальці завмерли, стиснувши арбалет. Сходи не зарипіли, а почали тріщати під вагою того, хто там стояв.

Іво поглянула на обличчя вже непритомної Кунц і гірко всміхнулася, після чого націлила арбалет на двері, які почали відчинятися.

Високий чоловік, увесь у кольчузі, зайшов до будинку, наче взагалі нічого не боявся. Свій меч із хвилястим клинком він тримав перед обличчям, використовуючи його як щит. Його погляд був спрямований на Іво, а широкі кроки швидко скорочували відстань між ними.

— А-а-а! — закричав найманець, готуючись перейти з оборонної стійки до удару.

Арбалет клацнув, і болт полетів у його напрямку. Поки він летів, Іво вже тягнулася до другого арбалета, покладеного на підлогу.

Запущений болт влучив найманцю в живіт, пробивши кольчугу, але не зупинив його. Ухопившись за другий арбалет, Іво зрозуміла, що не встигне підняти його й вистрілити, тому кинулася вбік, падаючи на підлогу. У ту ж мить вона побачила, як фламберг розбиває стілець на друзки та краєм вістря перебиває ліжко.

Іво, лежачи на підлозі, націлилася на не захищене обличчя нападника. Болт полетів чітко в ціль, але мечник ухилився, отримавши лише розсічену до кістки скроню. Похитуючись, він зробив кілька кроків назад, готуючись знову кинутися вперед. Але, впершись у коня, отримав удар копитом від наляканої тварини.

Здоровенний чоловік упав поруч з Іво. Підлога під нею здригнулася, але він не поспішав здаватися. З гримасою болю нападник почав підводитися, піднімаючи меча.

— Подохни вже нарешті, виродку! — закричала Іво, вихопивши кинджал.

Вона вдарила його в одне око, потім у друге. Навіть коли він звалився на підлогу й не зміг піднятися, вона не зупинилася. Кинджал пробивав його обличчя знову й знову, допоки обличчя Детмара не зникло за кров’ю й різаною плоттю. Тільки тоді Іво припинила бити й знову поглянула на вхідні двері. З полегшенням вона зрозуміла, що нападник був сам, або ж його спільник вирішив не втручатися. Інакше вона вже була б мертвою.

Оглянувши перебите ліжко, Іво переконалася, що від удару постраждало лише воно. Кунц залишалася непритомною, але жила. Зневажливо плюнувши на те, що колись було обличчям найманця, вона підвелася й знову зарядила арбалет.

— Треба перевірити, чи тут він був один, — нервово пробурмотіла вона, наближаючись до розчахнутих дверей із націленим арбалетом.

Але побачила лише порожню вулицю. Іво вирішила зачинили двері й чекати на Смарагд із загоном.

— Як би його… — Вона почала шукати щось, чим можна підперти пошкоджене ліжко.

Перекинувши маленького столика, вона знайшла під ним табуретку, яка якраз підходила, щоб підперти ліжко й привести його до ладу.

— Спи, Кунц, відновлюй сили, — прошепотіла вона й притулилася губами до долоні подруги. — Треба тебе чимось накрити. Холодна така.

Знайти нормальну ковдру було майже неможливо, адже всі вони вже давно були прогризені мишами та міллю. Іво вирішила компенсувати це кількістю, знайшовши декілька ковдр у невеликій скрині. Накинувши на подругу чотири таких, вона сіла прямо на підлогу біля ліжка й знову взялася за арбалет.

— Ти будеш сміятися, коли я розповім тобі, що нас врятував кінь Берні, — промовила вона, наставляючи арбалет на двері. — Головне пережити це кляте завдання, Кунц.

***

Ця огидна масивна потвора, здавалося, міцно спала. Вона навіть не почула, як я та Бірґер підійшли до входу в її лігво. З нами також була Міта, а Берні з найманцями залишилися трохи осторонь, оскільки їхні лати без підкладок шуміли занадто голосно.

Обличчя потвори, цієї матері, під час сну здавалося майже людським, якщо не зважати на її величезні розміри. Її очі були міцно заплющені, й саме в них я та Бірґер націлилися альшпісами, а Міта підготувала свій лук. Усі чекали лише мого сигналу. Та щось змушувало мене сумніватися в нашому плані — я не хотіла, щоб хтось із нас загинув. Але таке хвилювання я давно навчилася ігнорувати.

Я кинула альшпіс з усієї сили. Одразу за цим стріла й інший альшпіс полетіли в очі потвори. Ми з Бірґером влучили неідеально — схоже, лише пошкодили її ліве око. А от Міта, як завжди, продемонструвала свою майстерність: її стріла глибоко ввійшла в центр правого ока.

— Боляче! Болить! — закричала Матір, різко підводячись. А потім, почувши наш запах, вона додала: — Нагодую… дитятко.

Величезні руки потвори одразу потягнулися до очей, але зачепили стрілу й альшпіси, ще більше завдаючи собі шкоди. Та легко нам не обійтися. Берні та його найманці кинулися вперед і кидали свою зброю, проте потвора, розмахуючи руками, відбивала все. Видно, що вона частково нас бачила через своє поранене ліве око.