Arachne - БІлий Нефрит , Arachne

Після напружених хвилин пілот зумів стабілізувати літак та продовжити шлях.

— Це знак, що все йде не так гладко, як хотілося б, — промимрив Леонардо.

- Ніщо в нашій місії ніколи не йде гладко, - відповів Ван із легкою усмішкою.

Літак, вкритий льодом, нарешті вийшов із зони бурі. Вдалині з'явилися гірські піки Тянь-Шаню.

— Ми наближаємося, — сказав пілот.

Леонардо відчув приплив адреналіну.

- Ми не підведемо, Денні, - прошепотів він, стискаючи карту в руці.

Скелі Чорного вогню чекали на них, але ніхто з них не міг передбачити, що саме там чекає.

***

Денні стояв біля підніжжя перевалу, дивлячись на засніжені схили, які йшли вгору. Навколо віяв холодний вітер, забираючи залишки тепла від недавнього багаття. Люди тріади, які супроводжували його до цього моменту, збирали речі, готуючись до зворотного шляху.

— Далі ти підеш один, — сказав один із них, на ім'я Лі Цян, застібаючи рюкзак.

- Це частина плану? - посміхнувся Денні, намагаючись приховати нервозність.

— Це потреба, — відповів Лі. — Чим менше людей знає маршрут, тим менша ймовірність, що вороги нас випередять.

Інший охоронець передав йому компас та флягу з водою.

— Іди цим маршрутом, — сказав він, вказуючи на карту. — Переваливши через хребет, ти побачиш ущелину. Це вхід до Скеля Чорного вогню.

Денні кивнув головою, забираючи карту.

- Дякую, хлопці. Без вас я не дійшов би.

Лі Цян поклав йому руку на плече.

— Будь обережним. Якщо ти не повернешся, то твої друзі не пробачать нам цього.

- Я повернуся, - твердо відповів Денні.

Коли тріада зникла за сніговими пагорбами, Денні залишився сам. Тиша здавалася майже приголомшливою, що порушувалась тільки завиванням вітру.

Він уважно вивчив карту, звіряючи її з навколишнім ландшафтом.

— Гаразд, — промимрив він собі під ніс. - Один крок за раз.

Він одягнув рюкзак і почав повільно підніматися крутою стежкою.

Підйом був складним. Щільний сніг приховував небезпечне каміння, а стежка ставала все вже. Вітер посилювався, обпалюючи обличчя, змушуючи Денні мружитися.

— Ти ж хотів пригод, — сказав він, посміхаючись крізь холод.

Раптом під ногами хруснув лід. Денні завмер, потім повільно відступив.

— Ну ні, — пробурмотів він, обережно обминаючи тріщину, яка могла стати смертельною пасткою.

За кілька годин шляху він помітив дивний рух на горизонті. Тіні швидко рухалися схилами, і Денні відчув, як холодок пробіг по його спині.

- Це Орден? — прошепотів він, ховаючись за валуном.

Він дістав бінокль і глянув у бік руху. Там було троє людей у ​​чорних плащах, які рухалися з дивовижною швидкістю, наче знали кожен камінь на своєму шляху.

- Вони вже тут, - тихо сказав він, стискаючи компас у руці.

Денні зачекав, поки тіні сховаються за хребтом, а потім продовжив шлях, намагаючись рухатися якомога тихіше.

Коли сонце почало сідати, Денні знайшов невеликий виступ на скелі, захищений від вітру. Він швидко збудував тимчасове укриття з термопокривала і запалив невеликий ліхтар.

— Попереду Скелі Чорного вогню, — сказав він собі, дивлячись на карту. — Залишилося не більше за день шляху.

Він дістав з рюкзака щоденник отця Алісії і відкрив сторінку з описом Ока Фенікса.

"Легенда свідчить, що Око Фенікса заховано в серці Скелі Чорного вогню. Воно охороняється стражами, чий дух пов'язаний з вогнем. Тільки той, хто прийме свою тінь, зможе пройти випробування".

— Що ж це за випробування? — промимрив він, закриваючи щоденник.

Пізно вночі, коли вітер стих, Денні почув звуки кроків. Він прокинувся, схопив пістолет і завмер чекаючи.

- Хто тут? — прошепотів він, прислухаючись до тиші.

Але замість відповіді він побачив, як удалині знову майнули тіні. Орден Тіней був ближчим, ніж він думав.

— Виходить, вони теж знають, де артефакт, — сказав він собі.

Денні вирішив: він не міг чекати ранку. Зібравши речі, він продовжив шлях у темряві, користуючись компасом та слабким світлом місяця.

На світанку він побачив перші ознаки Скелі Чорного вогню: чорні скелі, що піднімалися над снігом, і слабке, містичне сяйво, що походить від ущелини.

— Майже там, — видихнув він, відчуваючи, як сили кінчається.