Василь Тибель - Бурштин

Тепер сумнівів не було. Крик відчаю розітнув його груди – наче заревів скалічений звір. Тільки тепер він уповні зрозумів, як кохав свою невірну Аліцію. І якщо вона й досі носила його подарунок, значить, теж не викинула з серця.

Сорочка на грудях чоловіка змокріла від сліз.

– Люба моя, пробач мене – я винний, що не встиг тебе попередити! Проте знаю тепер, хто винуватець твоєї загибелі. Присягаюся, я здолаю цю потвору!..

Із цими словами він припав до скаліченої руки і поцілував майже голі кістки.

Тоді знайшов уламок каретної ресори й викопав край дороги могилу. Зібрав у ряднину рештки тієї жінки, яку кохав, і поклав поруч із ямою. Довгий час сидів, погойдуючись, ніби читаючи молитву. А перед тим, як поховати знівечене тіло, зняв з пальця той перстень, прив’язав на шнурок і почепив собі на шию.

Коли кинув останню грудку землі на могилу, ще довго не наважувався зрушити з місця – ніби половина його єства залишилася там, під землею, і не відпускала. Потім повернувся до карети, сподіваючись відшукати оберіг волхвів. Та дарма – знайшов лише розкриту пусту скриню. Втративши останню надію, закрив кришку й лише тоді побачив свіжий напис, видряпаний на ній чимось гострим. Букви криві, обірвані, ледь помітні. Зрозумів, це – передсмертні слова: «Врятуй дочку».

Вона знала, що він шукатиме її.

Тяжкий спазм знову стиснув горло. Ледь утримав сльози. І тоді раптом усе збагнув: той молодий граф, якого він врятував, казав, що недавно придбав рудого коня. А Мальва надто довго залишалася на самоті з тим паничем.

Частина 3

Розділ 1

Вперта

Мальва чекала на батька, але ще більше очікувала новин від Анджея. Через те дні здавалися роками. Нарешті повернувся батько – худий, страшний, оброслий. Осунувся, ніби сотня років раптом упала йому на плечі. Тільки глянула на нього, як усе зрозуміла: не встиг захистити матір. Лісник мовчки впав на ліжко, навіть не обізвавшись до неї. Мальва втішала його, як мале дитя, годувала, відпоювала чаєм із зіллям. Ні про що не розпитувала. Якщо захоче – сам розповість. Лише через два дні лісник устав і, наче нічого не трапилося, почав поратися коло господи. Мальва заходилася допомагати. Вигадала хвилинку, підійшла й запитала:

– Мати?..

– Я не встиг,– сумно відповів він. Мальва обняла батька. Той не стримав сліз.

– Вона пам’ятала про тебе до останньої хвилини. Просила тебе оберігати.– Він узяв себе в руки й питально глянув у доньчині очі.– Мальво, я сподіваюся… ти не мала близькості з тим… із паничем?

Дівчина відсахнулася як ошпарена.

– Я вже доросла дівчинка! – вимовила майже грубо й, повернувшись, пішла до хати.

Лісник зрозумів, що бовкнув дурість, але не зміг пересилити себе, щоб вибачитися. До ночі порався коло худоби, а вночі пішов у ліс. Повернувся лише під ранок. Мальва вже чекала у дверях із клуночком.

– Ти куди, доню? – заступив батько дорогу дівчині.

– До нього,– гордовито відповіла Мальва.

– Ти ж нічого про нього не знаєш. Він зв’язався зі злим духом, це твоя мати продала йому бурштинового коня. І ще в місті я чув, що він ось-ось має одружитися із заможною вдовою з Варшави.

– Я не вірю.– Дівчина спробувала відсторонити батька.

– Не пущу! – Лісник ухопив її за руку.

– Тату, все одно силою вітер не втримати.

– Не треба, благаю тебе! – Лісник упав на коліна.

– Ні! Хай там як, я мушу глянути йому в очі!

– Якщо підеш, тоді ти мені не дочка. Я тебе прокляну! – із люттю вирвалося з грудей лісника.

– Тату, я ж кохаю його! – тихо вимовила Мальва.

Оминула батька, й за хвилину її легку постать поглинув світанковий ліс.

Розділ 2

Покритка

Мальва добиралася до міста кілька днів. Уже там розпитала про садибу пана Анджея Яблонського. Але знайти її виявилося набагато легше, ніж потрапити за високі мури. Як же туди проникнути, у цей замок?

Тоді дівчина схитрувала: найнялася допомагати торговцям розносити містом хліб, городину й м’ясо з ринку. Разом з іншими розношувачами здолала підвісний міст, пройшла ворота, а вже там дібрала момент і заховалася. Інакше не можна – їй конче треба побачити Анджея. Вона не знала, що робитиме далі, але спершу мала зустрітися з ним.

У схованці Мальва просиділа майже до обіду, слуги вже почали сервірувати столи. Запахи з кухні розносилися двором. У дівчини смоктало під ложечкою, та вона терпляче чекала. Вже й обід закінчився, все обійстя затихло в напівдрімоті. Може, спробувати зараз пробратися в дім?

Скрадаючись, Мальва підійшла під самі двері. Спробувала зайти з чорного ходу, але якийсь слуга її не впустив. Тоді рушила до парадних дверей. Проминула алею й зійшла на доріжку, що вела туди, аж раптом двері розчинилися і з будинку на прогулянку вийшло численне панство. Мальва видивлялася серед них Анджея, проте так і не побачила. Тоді наважилася наблизитися.

– Пробачте, чи пан Анжей вдома? Я хотіла б поговорити з паном!

– Це нечуване нахабство, щоб отакі селючки лізли на очі! – вирячилася якась пристаркувата пані.– Гукніть лакея, хай жене дівку в шию!

– Пані Яліно, то надто жорстоко. Вона, певне, циганка, дайте їй грош! І хай поворожить для пані! – заступився за Мальву якийсь лисуватий панок. Однак стара від того тільки більше розлютилася.

– Ні, вони всі брудні й розносять всіляку заразу! Я, на відміну від пана Ковалека, не читала філософів і маю власну точку зору. Тому хай проженуть, а ще й всиплють зухвалій дівці!

Помітивши збентеженість панства, до них уже біг лакей у розшитій лівреї. Він безцеремонно вхопив Мальву за руку.

– Заждіть! – зупинила його невисока молода панянка з дуже милим личком та в дорогому шовковому вбранні. Шкіра її обличчя була вкрита ледь помітним ластовинням, яке не ховала навіть пудра. На голові – перука із золотистими завиванцями. Вона нагадувала радше порцелянову ляльку, ніж живу жінку.

– Скажи, як тебе звати?

– Мальва! – відповіла дівчина, дивлячись просто в очі панянці.

– Це, мабуть, ти доглядала за паном Анджеєм? Він розповідав про тебе.

Мальва опустила очі. Порцелянова пані взяла її за руку й відвела вбік.

– На жаль, його зараз немає! Він поїхав до Кракова, щоб замовити весільне плаття для мене. А на тебе чекає віддяка. Зараз слуги тебе нагодують, після чого ти отримаєш один… ні, два злотих.

– Красно дякую, я вже все отримала сповна! – Мальва розвернулася й побігла