Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

коли згодом приводив у порядок яскраві вночі іскри своїх думок, — перечитані вже за пару днів, вони ставали блідими й пересічними.

«Не будь занадто праведним, і не надто мудруй: навіщо тобі бути пригніченим?» — згадував принагідно науку Еклезіаста, бозна й коли десь вичитану...

Звесніло, і якогось недільного ранку по нічній грозі до Петра Янчука ні з того, ні з сього прибіг Борис Педь — в такий час він, як правило, спав мертво.

— Що ти тут риєш оце?! — спитав з порога, поправляючи на переніссі свої товсті окуляри.

— Відводжу воду, бачиш же — потоп, бабуся боїться, що підпливе її хижка і вона сама — Стіксом у тартарари, — Петро продовжував рити рівчак із двору на вулицю.

— В місті знову НП! — гість оглянув двір, ніби його міг ще хтось почути. — В інституті — пустеля! Професуру виметено до ноги! Лишилися ті, що і вперше, до втручання Чубаря, — похвалився стишено. — Лахва!

— Як то знову?! — проковтнув Петро новину, переключившись зі звичного віршування.

— Вночі всіх було арештовано, як контру! Лишилися Федорка з хемії, Троцючка з русязу і Найдиха-Ящуриха. Підмели Тичку, Стецька, Вадемекума, Попелюшку, Башлика, Барилка, Мандолінку та половину лаборантусів! Знову лекцій не буде! — Янчукові було не добрати, чи радіє товариш, чи тужить в обурі. — Ось і Гриць тобі потвердить, — показав на Бойка, Петрового товариша по технікуму й вечірці, що саме постав у хвіртці.

— Ти про арешти? — тис той руки друзям. — Сю ніч були повальні! В технікумі загребли Латиніста, у Вишиванки влаштували трус, арештували Вовгуру. У вечірці забрали Скіфа, Атея й Іданфірса.

— Крижанівського також?! — Петро мав на увазі товариша Ореста Модестовича, дочка якого Оксана була Ліниною подругою. — Що ж це робиться?!

— У ветеринарів, кажуть, взяли латиніста, історика й мовницю, — сповістив Гриць.

— А в механізації? — Янчук згадав Кирила Куриловича.

— Не знаю. У політичному директора забрали, — нітився Гриць.

— А за Василя Самійловича й Петра щось чули?

— Їх ніби лише допитали цеї ночі поки-що. А в Києві та Харкові і решту письменників арештували. Загалом — більше шестисот! Були і нема, як корова язиком злизала!.. Отримав новий номер «Вокруг света», дам вам, як прочитаю, — почав прощатися Борис, згадавши щось своє.

— Може, по роботі забіжу після дванадцятої. Вітай матір!

— Гаразд, заходь! — гукнув товариш вже від хвіртки.

Сумовито скрапувала вода з водостоків, скрадливо виглядало сонце із-за хмарищ, хлопці сиділи на лавочці, вкритій сухою маткою із рогозу, довго й оніміло. Петро подумки в'язав у суцільний ланцюг конармів, членів уряду, письменників, викладачів, аж у голові не вкладалося.

— Радянський Союз, Грицю, по суті своїй — антирадянський і антинародний, відчужений від світу кордонами на замках і підбурюваннями світового пролетаріату через агентуру Комінтерну. Ніякої влади у наших Рад немає, у нас не пролетаріату диктатура, а сатрапа та його камарильї. Росія — капіталістична імперія останнього ґатунку за визиском, людоморством і русифікацією, бо лише їй вигідне нищення українізації в тілах і душах нашої інтелігенції та добробуту нашого працівного селянства, — і сам Янчук дивувався своєму вислідові.

— То ти росіян нашими ворогами бачиш? — спитав Гриць, подумавши.

— Росіян у себе вдома, а найпаче селян — нещасними, а урядовців і набрідців на чужих землях, які використовують російщину для свого живота, заради своїх посад і свого утриманства інородцями, бо росіяни-трудівники не в силі годувати їх так щедро, як їм хочеться, — нелюдами й загарбниками, їхній Союз — то кошара, розірвись він по інонародностях, і не стане їм вельможних крісел для «власті тьми і тьми власті»!

— Який же вихід? — згодом запитав Бойко.

— І для нас, і для всіх інших, поневолених ними, лише один — повний розрив із Москвою! Розрив усіляких зв'язків із Кремлем — царським, чорносотенним чи червоним! Іншого інородцям не дано!

— Сусіди ж вони...

— Тільки після відокремлення можна буде говорити з ними, як із сусідами, зараз вони вважають себе господарями в усіх інонародних землях, а насправді є нелюдами й варварами останнього ґатунку! — визріло підсумував Петро.

— А що з отими арештами? — спитав вайлуватий Гриць. — Так і мого батька можуть заарештувати! — в його очах майнула іскра страху.

— Не думаю, там він слугує імперії і не є небезпечним для неї, — сказав, подумавши, Петро. — До речі, чи ти знаєш, що, виявляється, пів Вороніжчини, пів Курщини, пів Орелщини і третина Брянщини є українськими землями Стародубського полку ще від Богдана і при Скоропадському, приведеному німцями в Україну?

— Вперше чую! Як таке може бути?!

— За Курською мирною домовою між гетьманською Україною і Росією ці землі були в Курську повернуті нам, як споконвічно наші, а підписали ту домову за вказівкою Леніна на початку літа вісімнадцятого року Сталін і Раковський. Курськ тоді став українським прикордонним містом.

— Чудеса, брате! — надовго замовк Бойко, думаючи щось своє. — І все-таки, що маємо робити тепер? — спитав згодом.

— А хто зна? Намагатися зберегти пам'ять про жертви нашого народу в ході українізації...

— Це ж егоїзм!

— А все інше — донкіхотство! — зітхнув Янчук скрушно.

Хлопці просиділи ще довго — настрахані подіями, що відбувалися навколо, палячи цигарку за цигаркою під монотонно-дзвінке скрапування з водостоків останніх крапель нічної грози. Обох мучило невідання, що мають робити в отій біді вселюдській, як мають себе вести в подальшому, аж поки не дійшли обопільного висновку, що краще мовчати і готуватися до університету, тобто якнайкраще здати іспити у технікумі й вечірці.

— Не осуди, брате, — згодом обізвався Гриць. — Ота дівчина, якою опікуєшся, іменується Лесею, вона черкащанка, але мешкає в гуртожитку в кімнаті з Оленкою, що із села.

— Як це можливе?

— Сам дивуюся. Я познайомився з Оленкою і навіть двічі провів її додому після практики. Знаю, що то Леся вибрала собі Оленку в подруги для співжиття.

— Леся, видно, якогось туза донька, коли так?

— Дізнаюся, то скажу, — звівся Бойко. — Може, ти щось почуєш нове, то сповісти, а поки бувай! — потис руку товариш і пішов.

А Янчук сидів і подумки любувався дівчиною. Блакитні плеса її очей, ячмінні переливи кіс, перетягнутий тонкий стан розпалювали його уяву. Тепер відоме її ім'я асоціювалося у нього з