Міхал Шмеляк - Селище, Міхал Шмеляк

Ймовірно, Янек мав ще кілька погроз, які б промовили до цієї юрби, але він не встиг ними скористатися. Можливо, це й добре, бо я починав боятися, що емоції скоро вщухнуть, смолоскипи погаснуть і всі розійдуться по домівках, але суть була не в цьому.

Під час короткочасної тиші між Янеком і Бернардом, Козловським і Казіком почувся звук розбитого скла, який, очевидно, долинув із задньої частини будинку.

– Він тікає, – сердито сказав Козловський.

– Не дочекається! – крикнув батько Пшемека. – Хапай сучого сина!

Натовп рушив. Тепер я був упевнений, що такий хід подій неможливо зупинити, що лише диво, якщо таке взагалі станеться, несподіваний прихід армійського батальйону чи загону міліції міг змінити долю, яка чекала на Анджейка, могло зупинити ріку людей, повну помахів витягнутих рук і стиснутих кулаків.

Але справа в тому, що чудеса трапляються тоді, коли їх ніхто не очікує і лише кілька людей стають їх свідками.

Янек розвів руки, Бернард крикнув: "Стій!", але вони могли бути двома сніжними бабами, зліпленими зі снігу на шляху лавини, що мчить від Снєжки. Найбільше мене здивував звук цього натовпу, точніше його відсутність, тому що ріка спраглих справедливості бриніла в тиші, яку переривали все гучніші перешіптування, ніхто не кричав обурливо, не було погрозливих гасел на кшталт "Ловіть його!", вони просто рухалися, як стадо овець, яке заганяло до огорожі справна вівчарка.

Це я був нею? Мабуть ні, у всякому разі, не було часу на такі міркування, тут діяла справедливість, не історична чи епохальна, а маленька, наша місцева, важлива для кількох десятків людей, важливіша за розподіл влади, порушення кордонів чи військові репарації. У той момент вбивця моєї нареченої, чоловік, який сокирою порубав усі календарі, з яких ми з Алісою мали вирвати сторінки, тікав, і я хотів побачити його мертвим, повішеним на гілці, смикаючимся на мотузці, наче витрушував із штанів залишки свого життя.

І мало статися, мусило до цього дійти, бо видно було надто чітко, якби світ змовився проти нього, бо сніг перестав порошити, хмари розійшлись і місяць показав нам утікача, зазвичай він блідий і скупий людям власного світла, цього разу він ніби змовився з білим, як обличчя трупа, снігом і освітив сцену невмілої втечі Анджейка, спотикаючогося у снігу й загрузаючого у нього по коліна. Як мій батько тільки вчора сказав? Дорога була важка, бо сніг зверху намерз, але ноги западали. Так воно і діялося.

У той момент я зрозумів, що ніщо не робить переслідувача сильнішим, ніж бачити жертву без шансів на втечу. Ось що мають відчувати вовки, які полюють у місячному сяйві, і, як у них, перед нами також був ослаблений супротивник, зрештою, який там ще супротивник, зараз він став жертвою, у цю мить, на цьому снігу в трупно-блідому місячному сяйві ? Напередодні ввечері це він полював, кров хижака текла в його жилах, але ті часи минули, сьогодні ми полювали на вчорашнього мисливця.

Ієрархія стада мене здивувала, бо хоч багато хто міг обігнати Казіка й Козловського, ніхто не випередив їх навіть на крок. Батько Пшемека нарешті першим зловив Анджейка, який втрачав сили, спотикався, панічно озирався. І добре, він знав, що його чекає, вмирав зі страху, перебирав в голові сценарії, кожен гірший за попередній, це була перша частина призначеного покарання. Коли його штовхнули в спину, і він остаточно впав, ми змогли розпочати останній етап того, що було необхідно.

– Ні! – підбіг Янек і почав протестувати, але це слово передавало лише величезну безпорадність, можливо, навіть замирення з ситуацією. Він, мабуть, хотів сильніше протиставити селищу, я в цьому був впевнений і поважав його мужність, але він отримав кулаком в обличчя. Я не бачив, хто його вдарив, але це був сильний удар, який підняв мого дядька в повітря. Він безпорадно впав у сніг, одразу схопившись за обличчя. Бернард став біля нього навколішки.

– Люди, схаменіться! – кричав селищний голова, але так само міг закликати негайно зупинитися швидкісний поїзд.

– За все нам заплатиш! – вигукнув Козловський.

– Хапайте його, хлопці, – наказав Казік. – І під ясен з ним.

– Правильно, туди його!

– Тримайте!

– Ось тобі, сучий сину!

– Не бийте його!

Я дивився на Янека, який лежав на снігу і повільно намагався підвестися. Він підніс до обличчя жменю снігу, який швидко почорнів від крові, що текла з носа. Тієї ночі все було чорне, не тільки кров, але й совість, і розум, але ми на це погодилися. Бернард став біля дядька на коліна, допомагаючи йому зупинити кровотечу, даючи йому шарф, який він зняв зі своєї шиї.

– Ми нічого не зробимо, – сказав я, дивлячись на них. – Його повісять.

Ніби на підтвердження моїх слів, ніч наповнилася гучними криками.

– Повиснеш, сучий сину!

– Під ясен його!

– В пеклі смажитися будеш!

Голоси замовкали, всі пішли до ясену. Зраділі, ніби щойно вийшли з різдвяної меси, а не схопили сусіда, знайомого ще з дитинства.

– Йди за ними, – сказав Бернард. — Має бути свідок.

– Ти теш, – додав Янек шепелявлячи і закриваючи ніс. – Усі.

Я допоміг йому піднятися, змахнути сніг, я підняв його шапку, яка впала після удару. Ми рухалися, тримаючи його Янека руки, бо він постійно втрачав рівновагу. Нам не потрібно було поспішати, натовп рухався не швидко, всі насолоджувалися моментом, підживлюючи страх жертви, упиваючись його швидким диханням, риданнями і сльозами, що текли йому по щоках, його благаннями про пощаду і запевненнями в невинності .

– Невинний?! – розпізнав я голос Казіка.

– Тоді чому ти втікав, га? – запитав Козловський.

– Теж мені невинний! – знову Казік. – Як собака подохнеш, як Юда.

Ми йшли до ясена, що стояв на самому березі нашої річки. Саме тут у спекотні дні старші хлопці робили загороду з дощок, каміння та всього, що знаходили, щоб сповільнити гірський потік і створити місце для купання. Якщо все було добре сплановано, води було по шию. На березі стояв розлогий ясен, на гілку якого ми начепили мотузку, щоб, набравши швидкість на березі, перелетіти на ній через середину річки і впасти у воду під регіт оточуючих. .

Сьогодні, правда, ніхто не сміявся, хоча я був щасливий, що так сталося, що ми стоїмо тут і зараз, і ось-ось повісимо того сучого сина. Це був мій план помсти, і повинен сказати, що хоча я не був тим, хто тримав Анджейка, і він