Михайло Юрійович Відейко - Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців

Степову зону від Дону до Дніпра в VIII — першій половині IX ст. спорадично використовували кочові хозари. Основна маса їх поховань виявлена на схід від Дону, однак і на півдні України відома низка підкурганних поховань із квадратним ровиком навколо насипу чи без нього, здійснених у підбоях чи катакомбах у супроводі гончарного посуду, озброєння, прикрас, а також цілого кістяка коня або його частин (Мелітополь, Обозне, Дніпровка, Новомиколаївка). Пам’ятки кочових хозар повністю зникають на початку IX ст., що, швидше за все, свідчить про трансформацію культури панівного народу з кочового типу на міський.

Хозарський каганат кардинально змінює політичну орієнтацію у 50-х рр. VIII ст. Причиною цього, імовірно, була епідемія чуми в 744—748 рр. у Візантії, яка викликала економічний занепад імперії й послаблення її політичного впливу. У 759/760 р. арабський намісник Східного Закавказзя Йазід ас-Суламі вислав послів до хозар і каган Багатур погодився віддати за нього свою доньку. Через кілька років хозарка несподівано померла разом зі своїми дітьми. Хозари звинуватили арабів у підступі й вторглися у Закавказзя, повторивши походи кілька років поспіль у 763—765 рр. Таким чином, нетривалий мир з арабами було зруйновано, однак разом із цим шлюбом було зіпсовано надовго й союзні стосунки з Візантією. Як демонструють монетні знахідки на території каганату, жодної золотої візантійської монети не потрапило до хозар після 757 р.

У 786—787 рр. Візантія спробувала за допомогою дипломатичних інтриг спричинити антихозарське повстання в Криму. Єпископ Іоанн Готський передав правителеві кримської Готії суму грошей і уклав із ним таємну угоду про відокремлення Готії від каганату. Повстання завершилося невдало, а каган лише посилив свій вплив у Південно-Західному Криму, призначивши сюди намісника-тудуна. У 799—700 рр. хозари здійснили велике вторгнення в Закавказзя, що стало останньою великою подією в історії раннього (каганського) Хозарського каганату.

На тлі процесів осідання кочовиків на землю та піднесення ролі нової столиці Атіля в дельті Волги, писемні джерела повідомляють про серйозні зміни всередині самого хозарського суспільства. За даними Аль-Масуді, саме в часи правління халіфа Харун ар-Рашида (786—809 рр.) хозарський бег прийняв іудаїзм. А вже в 839—841 рр. посольство до візантійського імператора Феофіла прислали «каган і бег Хозарії». Посли прийшли з незвичним проханням — побудувати для хозар фортецю в пониззі Дону. Візантійці погодилися, виславши до хозар Петрону Каматира, який будує на лівому березі Дону з обпаленої цегли фортецю Саркел — «Білу Вежу» давньоруських джерел. Як відплату хозари віддають Візантії свої кримські володіння, де утворюється фема Херсонеса на чолі з тим же Петроною. Така висока ціна була сплачена за вивчення візантійського фортифікаційного досвіду, який хозари використали для будівництва ще однієї фортеці з обпаленої цегли — Семикаракорської, а також серії кам’яних фортець у Подонні. Одночасним політичним кроком стало переселення на захід від Дону мадярів (угрів).

Іншим цікавим явищем є знамените «хозарське двовладдя», яке найкраще описане для X ст., однак його поява і розвиток з початку IX ст. залишаються малодослідженими. Імовірно, зміни були поступовими, оскільки роль кагана в тюркському суспільстві була надто високою. Каган відрізнявся від звичайного володаря «божественним походженням»: він був «небонародженим», засновником і носієм «еля» — держави. Тому піднесення одного з бегів (голови роду або племені) до рангу співправителів кагана мало означати певний соціальний та ідеологічний переворот у державі. 861 р., коли Хозарію відвідав Костянтин Філософ[20], каган усе ще відігравав головну роль, хоча й залежав у прийнятті рішення від «першого радника» — бега. Згідно ж з арабськими описами X ст., бег («цар») уже уособлював найвищу адміністративну владу в державі, роль же кагана зводилася лише до символічного виконання традиційних обрядів, під час яких бег мав уклонятися кагану. Проте надто тісний символічний зв’язок кагана та його тіла з державою і її «тілом» — народом, призводив до того, що кагана могли звинуватити «в порчі» і вбити під час природних лих — посухи, голоду, війн. Станом на X ст. це призвело до повного виродження каганської родини, тому символічним каганом міг бути обраний будь-який пересічний хозарин із певного роду.

861 р., очевидно, дізнавшись про похід русів на Константинополь, хозари та мадяри здійснили облогу Херсонеса, зняти яку вдалося візантійському посланцеві Костянтину Філософу, який саме повертався від кагана з «релігійного диспуту». Про цю подію повідомляє житіє Костянтина, як вважається, складене зі слів його брата та супутника Мефодія. Намагаючись обрати нову релігію, у 860/861 р. каган і бег запросили представників трьох релігій: християнства, мусульманства та іудаїзму. Легенда говорить, що вибір каган зробив, поставивши всім по черзі те саме питання: «Чия віра від двох інших краща?», на що і Костянтин, і мусульманин нібито відповіли, що це віра євреїв.

Важко сказати, чи пов’язаний перехід хозарської верхівки до іудаїзму з подальшою усобицею, що виникла в каганаті. Писемні джерела говорять лише про її наслідки, а не причини. Зокрема, Костянтин Багрянородний говорить про повстання племені кабарів. Повстанці були розбиті й утекли до мадярів, які саме в цей час теж відмовилися коритися центральній владі хозар.

Як свідчить давньоруський літопис, не змогли хозари в 884— 885 рр. нічого протиставити й русам Олега, які перепідпорядкували собі слов’янських данників каганату — сіверян і радимичів. Одною з головних причин пасивності хозар на західних кордонах могла бути війна з печенігами в Поволжі. Знову ж таки, джерела не дають відповіді на питання про час і причини війни, вони тільки говорять, що перемогу над печенігами хозари здобули лише в союзі з огузами (про них докладніше нижче), розбивши близько 888 р. печенігів за Волгою. Переможені племена печенігів хозари поділили на дві частини, одну з яких 889 р. примусово переселили в Північне Причорномор’я для боротьби з мадярами та хабарами. Під тиском печенігів мадяри відійшли до Нижнього Дунаю, а Північне Причорномор’я надовго стало місцем проживання печенігів, які називалися в арабських джерелах «хозарськими». Проте станом на X ст. джерела повідомляють про те, що хозари спеціально тримали в Саркелі гарнізон із кочовиків-огузів, що свідчить про недовіру печенігам.

Усобиці IX ст. фактично призвели до нівелювання значення каганської династії в Хозарській державі. Країну одноосібно очолив бег-іудей, який віднині називався джерелами «царем», символічна ж посада «кагана» стала виборною. Не довіряючи переважно язичницькому населенню каганату, бег оточив себе в Атілі найманою мусульманською гвардією. Її роль джерела відзначають 6 епізоді походу русів на Каспій