Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

– Чому ти нічого не сказала? Як довго це триває?

– Я не хотіла вас турбувати... – Єва намагалася стримати сльози. – Лікувати зараз це не можна. Потрібна операція, але лікарі сказали, що ризики занадто великі, в мене алергія, тому доведеться чекати. В мене ще є час, мам. Приблизно чотири-п’ять років.

Мати мовчала, дивлячись на документ у своїх руках, поки сльози не почали котитися по її щоках.

– Чотири-п’ять років... – прошепотіла вона. – І ти не хотіла нам нічого сказати? Ми б могли підтримати тебе... Ми повинні знати.

Єва підійшла ближче, обіймаючи її за плечі.

– Я знаю, мамо. Але я хотіла, щоб ви жили своїм життям і не думали про це. Ми маємо ще час, і я хочу провести його так, щоб ти пам'ятала мене щасливою.

Мати, все ще зі сльозами на очах, зняла окуляри й обійняла доньку.

– Ти для мене завжди була найважливішою. І я не можу уявити, як ти тримала це в собі. Ми разом з цим впораємося. Ти не одна.

– Дякую, мамо. Але давай зараз просто зосередимося на весіллі. Марк і Аліса заслуговують на цей день. Я обіцяю тобі, що буду боротися до кінця, – промовила Єва, ховаючи своє занепокоєння за посмішкою.

Весільний день почався з ранку, коли сонце тільки-но піднялося над горизонтом, ніжно осяюючи зимові пейзажі. Сніг блищав під променями, і вся Одеса, мов казкова країна, вкрилася білою ковдрою. Єва прокинулася раніше, ніж зазвичай, відчуваючи внутрішнє хвилювання. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим, як світ пробуджується до нового дня. Її думки були зайняті не тільки весіллям, а й нещодавньою розмовою з матір'ю. Але вона відкинула сумні думки – сьогодні мав бути день радості.

– Пора прокидатися, – тихо сказала Єва, звертаючись до Алекса, який ще лежав під ковдрою.

– Вже час? – запитав він, потираючи очі.

– Так, весільний ранок завжди починається рано, – посміхнулася вона, підходячи до нього. – У нас сьогодні багато справ.

Алекс потягнувся й піднявся, швидко схопивши свої речі.

– Як думаєш, Марк сьогодні нервуватиме? – пожартував він, дивлячись на Єву, поки вони готувалися.

– Ти ж його знаєш, він завжди виглядає спокійним, але всередині точно хвилюється, – відповіла вона, натягаючи свою улюблену сукню темно червоного кольору. – Думаю, сьогодні він буде зібраним, але в певний момент емоції візьмуть верх.

– Головне, щоб не під час обміну клятвами, – усміхнувся Алекс, одягаючи костюм такого ж самого кольору.

Коли вони приїхали на місце проведення весілля, до маленької старовинної церкви на околиці Одеси, вже було багато гостей. Всюди виднілися щасливі обличчя рідних і друзів Марка й Аліси. Святкова атмосфера була сповнена теплом і очікуванням. Всюди було чути сміх, привітання та легкі обійми.

Єва та Алекс підійшли до Марка, який стояв біля дверей церкви, притримуючи піджак.

– Ну що, готовий, карапуз? – запитала Єва, усміхаючись.

– Я? Звичайно, – Марк нервово поправив піджак. – Просто уявляю, як це все буде. Хочеться, щоб усе пройшло ідеально.

– Все буде чудово, – запевнив його Алекс, поплескавши по плечу. – Аліса виглядає неймовірно спокійною, тобі це має допомогти.

Марк кивнув, і за кілька хвилин з'явилася Аліса – у білій сукні, що ніжно майоріла на вітрі. Вона була неймовірно гарною, із заплетеним волоссям і ледь помітною посмішкою на губах. Марк дивився на неї з такою любов'ю, що всі навколо відчували, наскільки вони близькі.

Церемонія почалася. Гості заповнили лави, а під час обміну клятвами тиша в храмі була така глибока, що кожне слово звучало з особливою вагою. Марк дивився на Алісу, тримаючи її за руки, і голос його тремтів, коли він вимовляв слова обіцянки.

– Я клянусь завжди бути поруч з тобою, підтримувати тебе і любити, незалежно від обставин. Ти для мене – все, що я коли-небудь хотів, – сказав він, дивлячись в її очі.

Аліса відповідала йому з такою ж ніжністю:

– Ти мій кращий друг і мій дім. Я завжди буду поруч, як би не складалося життя, – промовила вона, її голос був спокійний і впевнений.

Коли церемонія закінчилася, гості вийшли з церкви на подвір'я, щоб привітати молодят. Сніг усе ще падав, вкриваючи землю білою пеленою. Гості обсипали Марка й Алісу пелюстками троянд, з усмішками й оплесками вітали їх із новим етапом життя.

– Ти бачив їхні обличчя? – запитав Алекс, стоячи поруч із Євою, коли вони спостерігали за щасливими молодятами. – Вони виглядають так, ніби весь світ належить тільки їм.

– Так і є, – погодилася Єва, стискаючи його руку. – В такі моменти здається, що справжнє щастя можливе, коли поруч є людина, яку ти любиш.

Після церемонії всі зібралися на святковому банкеті в невеликому ресторані з виглядом на море. Свічки на столах мерехтіли, відбиваючи свої вогники в стаканах з соками. Гості раділи за щасливе подружнє життя Марка та Аліси, сміялися й згадували кумедні моменти з їхнього життя.

Єва сиділа поруч із Алексом, спостерігаючи, як її друзі танцюють свій перший весільний танець. Її очі блищали від щастя за них, але водночас серце стискалося від усвідомлення, що таких моментів у її житті залишилося не так вже й багато. Алекс, помітивши її задумливість, нахилився ближче.

– Ти в порядку? – тихо запитав він.

– Так, просто багато думок, – відповіла вона, дивлячись йому в очі.

– Якщо що, ти можеш мені все сказати. Я тут для тебе.

– Дякую, Алекс. Я знаю. Просто зараз важливо, щоб ми насолоджувалися цим моментом. Це їхній день, і я так щаслива за них.

Він легенько стиснув її руку, і вони разом продовжили спостерігати за святом, яке наповнювало простір теплом і радістю.

Коли вечір майже підійшов до кінця, Єва й Алекс вийшли на терасу ресторану, щоб трохи відпочити від шуму й суєти. Море перед ними тихо шуміло, а легкий вітер приносив запах солі та свіжості.

– Що тепер? – запитав Алекс, обійнявши Єву за плечі.

– Ми будемо продовжувати жити. Підтримувати наших друзів, любити одне одного й цінувати кожен день, який нам даровано, – відповіла Єва, поклавши голову на його плече.