Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

«Життя - за життя» - сумнівне рішення, але руки монахів цього храму мають щонайменше назавжди відсохнути.

Чоловік подивився на послушників, що співають вроздріб, нагорі, потім на статую Мари, що позбулася своїх грудей. Від нього не вимагалося розуміти все в цьому світі, йому потрібно було щось робити. І ні, не тому що так правильно, аж ніяк, скоріше навпаки. Краще вічно думати і нічого не робити. Чоловік же йде вперед, тому що така його природа.

Він закинув на плече Хільді і занурився всередину темряви потайних дверей. Крім сходинок, що ведуть вниз, його зустріли холодний протяг і морська вогкість.

Не побоюючись за свою шкуру, Чоловік пішов униз, адже найсильніші з мешканців храму і навіть цілого Демона вже повалено.

Щось магічно особливе таїлося всередині булави, щось недоступне людині непосвяченій. Звісно, Чоловікові вистачало сил, щоб із таким самим успіхом розмахувати атлетичною штангою або шматком залізничної рейки, але ні першого, ні другого не було під ногами. У будь-якому разі, Чоловікові подобалося його нове придбання. Те, що він не вкрав Хільді, а отримав її від попереднього власника добровільно, навіть лестило йому.

Спустившись трохи вниз підземеллям, Чоловік дійшов до першого джерела світла. Ні, він не зустрів на шляху жодного смолоскипа. Світло виходило від безлічі лампочок, що підсвічували сходинки. Одна думка про те, що в цьому місці тижнями працював електрик, стирала всю таємничість і, більше того, перетворювала «підземелля» на звичайний підвал.

Чоловік спустився далі й побачив широкий поріг, що вів до щільних дверей овальної форми. Не зволікаючи, він відчинив двері і його одразу атакувало сліпуче денне світло. Очам знадобилося трохи часу, щоб адаптуватися після сутінки. Фокус повернувся, і він розглянув велику кімнату з широким балконом. Як на долоні простягався вид на океан і його дрібні зелені архіпелаги.

Скрип дверей, що відмикалися, потривожив когось за рогом.

Назустріч Чоловікові наближався звук швидких кроків, а разом із ними з'явився чоловічок зі списом у руці. Монах був худорлявий і молодий. На контрасті з тими, чиї голови Чоловікові доводилося бити годиною раніше, навіть занадто молодий.  

Хлопець затопав ногами в певному такті, і його товариші відгукнулися на поклик. Півсотні юних очей немов виросли, з'явилися з нізвідки і з викликом уставилися на Чоловіка.

Убивши цих агресивно налаштованих хлопчаків, Чоловік міг завершити історію цього проклятого храму. Але і він також міг померти. Не Стародавній переміг Людину, а натовп озброєних молодих монахів.

Збентежений, Чоловік згадав передсмертне бажання Стародавнього. Він потріпав себе за волосся в пошуку доречних слів.

- Ось це бачили? - тикаючи пальцем у свою пурпурову робу, запитав хлопчаків Чоловік. - Це вбрання я зірвав з переможеного мною Оуянга, - заявив він, і монахи підняли свої списи в рішучості ними вколоти. - Я переміг Оуянга чесно, у запропонованій ним грі. Він відпустив хустку першим.

Молодняк, не вірячи почутому, перезирався один з одним.

- А ось це бачили? - запитав Чоловік і дістав із-за пазухи два кунжутних печива. - Це печиво я дістав з убитого мною Джіяо. Товстун прямо як для мене його приберіг.

Тонкий як бамбук монах у середині натовпу стрепенувся. Він не вірив отриманій інформації про Джіяо, особливо про його любов до кунжуту. Високий монах витанцьовував по кам'яній підлозі в особливому ритмі, сигналізуючи іншим братам, що Чоловік їх обманює.

- І нарешті це, - поспішаючи, сказав Чоловік і дістав з-за спини колючий набалдашник булави Стародавнього. - Хільді я здобув у важкому бою з вашим настоятелем. Старий бився як Демон, але без жодних шансів програв моїй майстерності.

Невпевнені бойові монахи опустили свою зброю, визнавши передчасну поразку. Очі багатьох стали вологими і деякі з них, не пригнічуючи емоцій, навіть заплакали.

- Зачекайте сумувати, служителі храму Мари, адже шляхетний мандрівник без імені не зачепить вас, - натякаючи на себе, продовжував Чоловік. - Я прийшов передати вам останнє бажання вашого прийомного батька, тож зберіться духом.

Кожне око і вухо навколо були спрямовані в бік овальних дверей, посеред яких стояв Чоловік.

- Настоятель храму перед смертю дав мені право дізнатися всі ваші секрети, - сам собі киваючи, говорив Чоловік. - Але він просто не встиг. Адже мій фірмовий прийом під назвою «долоня, що несе смерть» не дали йому достатньо часу, - договоривши, він показав своїй аудиторії відкриту долоню.

Ченці в страху відскочили назад.

- Стривайте! - наказав ченцям Чоловік, і ті за командою завмерли. - Перед своїм останнім зітханням ваш мудрий ватажок встиг похвалити мою відвагу й шляхетність. Тому він благав мене стати на захист мантри, щоб це не означало.

Цей набір слів мобілізував монахів, і ті почали схвально кивати один одному. Найрішучіший серед них зробив крок уперед і жестовою мовою, одночасно пристрибуючи в йому відомому ритмі, почав розповідати щось Чоловікові.

Чоловік не знав жестової мови і не був посвячений у таємний ритм тупоту монахів Святої Мари. Тож він відірвав від свого плеча Хільді й почав водити нею геометричні фігури перед собою. Не смикнув і бровою, він намалював булавою в повітрі коло, трикутник і серце. Завершивши нашвидкуруч свій «ритуал», він підсумував: