Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Демон підійшов зовсім близько.

Чоловік ще раз махнув у повітрі булавою, і сила хвата вперше його підвела. Масивна зброя вислизнула з пальців і полетіла прямо вперед. Зупинилася булава якраз посередині обличчя Демона, розбивши тому вщент його ніс і вилиці.

Демон плюхнувся на спину, а його руки випросталися і судорожно застигли в повітрі.

Очі Чоловіка широко розплющилися, чи то від спраги демонічної крові, чи то від першого в житті вдалого влучання.

Не зволікаючи, він налетів на тіло приголомшеного чудовиська і почав втоптувати кулаками його грудну клітку всередину. Демон наосліп намагався зупинити Чоловіка руками, але його спроби були марні. Монстр хотів грюкнути в долоні і звуковою хвилею відкинути атакуючого.

Наполовину зламані, тому більш гострі зуби Чоловіка виявилися йому дуже доречними. Він впився нижньою щелепою в одну з рук Демона й утримував її м'язами роздутої від люті шиї.

Чоловік гнівно бив чудовисько в образі прекрасного юнака. Бив по ребрах, поки ті не опустилися нижче рівня його плечей. Він перервався, але тільки щоб виплюнути зі своєї глотки холодну кров Демона і видати неприборкане тваринне виття, сигналізуючи про свою дострокову перемогу.

Чоловік дістав булаву з обличчя поваленого монстра. Той ще чіплявся розумом за реальність.

- Мамо, - зронив Демон. - Мара.

- Я не твоя мама, - зірваним від виття голосом відповів Чоловік. - І з ім'ям ти не вгадав.

Чоловік з усієї сили вдарив булавою по черепу лежачого Демона. Він порівнявся очима зі своєю заплямованою в крові зброєю і додав:

- А ось її, - вказавши пальцем на булаву, додав Чоловік. - Її звуть, якщо мені не зраджує пам'ять - Хільді.

Після, він всадив булаву в розбиту кулаками грудну клітку. У місце, де в людини мало б знаходитися серце.

Чоловік наступив ногою на поваленого ворога, підняв зброю в повітря і в усе горло звіром загарчав. Він гарчав поки повітря поруч зовсім не залишилося. Гарчав, щоб кожна тінь у кутку знала про його присутність і навіть не думала кинути леву виклик.

Ейфорія потроху спадала, і Чоловік, важко дихаючи, впав на коліна. Уже після того, як справу було зроблено, він згадав, що Древній наказав Джіяо з'їсти серце чудовиська. Час цієї можливості пропав. Тіло Демона крупою розсипалося по підлозі, не дозволяючи Чоловікові навіть відірвати собі його зуб як трофей.

Підліток із порожніми очницями зник. Млява мантра асинхронно лилася з вуст решти монахів у храмі. Чоловік остигав. Коли його серцебиття повернулося до норми, він пішов шукати серед уламків викинуту ним куртку.

Верхній одяг знайшовся, проте Чоловікові вже більше не хотілося надягати ці брудні лахміття.

Він витягнув із прихованої кишені куртки мішечок з останньою надламаною цигаркою і хотів було викинути куртку, але спершу озирнувся на всі боки. Чоловік переконався, що ніщо за ним не підглядає, і швидко перемістив звідти Ксюшину волосину до телефону, в кишеню штанів.

Завдяки тому, що тіло Оуянга не накрило уламком статуї, і той помер від внутрішнього крововиливу, його відносно чиста, широка роба відмінно підійшла Чоловікові. Про маскування і не йшлося. Голити голову не було необхідністю. На острові всі монахи напевно чудово знали один одного. Просто чоловік - це єдина тварина, яка зобов'язана носити одяг.

Пурпурова роба виявилася важкою. Знімаючи вбрання з покійного, Чоловік у його складках виявив щось цікаве. Крихти кунжуту. Оуянг був тим ще поціновувачем кунжутного печива і навіть приберіг парочку про запас.

Складно повірити, але життєвий шлях Оуянга звівся до того, щоб доставити Чоловікові трохи монашої випічки.

Вдень цей храм тренував велетнів, що тримали обітницю мовчання, які беззаперечно виконували волю своїх наставників і за одним їхнім словом могли вирізати людей цілими сім'ями, а у вільні години вони пекли печиво зі смаженим кунжутом.

Чоловік уявив собі, як колись живий, горбатий настоятель храму ходив тут навколо. Важка булава маятником бовталася в нього в руці, а він розповідав своїм мовчазним монахам, як важливо підтримувати мантру. Тим часом Оуянг, поки Древній не дивився, точив осторонь кунжутне печиво.

Чоловік відірвав шматок від роби іншого мертвого ченця, щоб протерти від брудного сліду свою нову бойову подружку. Тільки зараз він звернув увагу на грубу обмотку вздовж рукояті.

Хільді не мала симетрії. Шипи, що стирчали в неї з голови, мали різну товщину і довжину. Кожен загострений шип виростав із вирізаної на булаві квітки, яка не повторювалася двічі. Між квітками Чоловік зміг розгледіти цільні камінчики, якими рясно інкрустована Хільді. Усі камінчики як на підбір - бездушного, блакитного кольору.

Чоловік спробував поясом від ряси підв'язати Хільді до себе за спину, але булава для цього виявилася занадто важкою. Як узагалі переносити настільки громіздку зброю? Поруч із Древнім просто зобов'язаний був бігати його особистий зброєносець.

Не замкнена брама позаду, але чорнота в потайному виході з храму вабила Чоловіка всередину. Хто знає, що крім кунжуту там на нього чекає?

Чоловік ще раз оглянув зруйнований усередині храм. Запам'ятав це полотно з купами страчених парафіян і їхніх катів, що повзають у сліпій темряві. Не кожен із тих монахів, що вижили, брав участь у різанині, але жоден із них і не перечив Древньому.