Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Я Алексу подобаюся.

— Це ж добре, — сказала вона з посмішкою.

— А я порівняно з ним дитина!

— Ніхто ж не каже, що коли хлопчик із дівчинкою подобаються одне одному, це обов'язково поцілунки. Це спільні прогулянки, спілкування, веселощі.

Це моментально підняло мій настрій і захотілося гірською кізочкою скакати по палаті.

— Він запросив мене погуляти!

— Вітаю. Ви будете удвох чи з його друзями? Хоча прогулянки тільки вдвох у вас уже були, хочу нагадати.

— Так, але тоді було по іншому!

— Гаразд, гаразд рідна, не сперечаюся. А тепер пий гірку мікстуру, щоб завтра відбулася прогулянка.

Одним нам погуляти не дали. Але це не завадило мені застрибнути на Алекса, коли я його побачила.

— Свобода! Побігли звідси!

Хлопці дружно розсміялися. Хоча, до цього, стояли ошелешені моєю поведінкою і що я як мавпочка повисла на їхньому другові. Алекс спочатку здивувався, а потім обійняв у відповідь, не даючи мені сповзти з нього.

— Ліє, — сказала мама суворо, — спочатку додому, тебе потрібно викупати і одягнутися пристойніше.

— Ну, ми хотіли показати їй один класний парк, туди потрібен спортивний одяг і взуття.

— Добре. Але вона тиждень була в лікарні і її потрібно відмити від лікарняного запаху.

Купала мене мама, одну не захотіла залишати ні під яким приводом. Відмили мене до скрипу. Потім висушили і заплели волосся, що добре відросло, у косичку. Поки мене купали, батько з дідусем замовили доставку їжі і ми дружно їли піцу на кухні. А потім нас батько з мамою відвезли в парк. Хлопці на них поглядали красномовно.

— Та не дивіться ви так на нас, погуляєте без нас. Ми, може, собі побачення влаштувати вирішили. Як нагуляєтеся, телефонуйте!

Батько перед відходом перевірив, що телефон-годинник у мене на руці, заряджений і працює.

— Так-с, це непротоплюваний та протиударний.

Батьки чмокнули мене в щоки одночасно, а Алекс встиг це сфотографувати. Фотографія вийшла кумедна і пішла згодом магнітиком на холодильник. У парку можна було полазити різними маршрутами, починаючи від дитячого-дитячого. І закінчуючи складним професійним, куди нас і близько не пустили і дозволили тільки подивитися. Що ми вп'ятьох і робили, стояли дивилися, відкривши роти, і говорили: "Вау!"

Особисто мене пустили полазити по легких стінках для скелелазіння. Легкими маршрутами мотузкового парку і простими стежками, зробленими з колод на висоті метра. Там, де лазив Алекс із друзями, мене адміністратори не пустили і кілька разів знімали, коли я встигала забратися вище, поки вони відвернулися. Їх врятував великий батут, про який згадав сторож парку розваг. На нього охочих не було і ось із нього мене потім уже Алекс стягував.

— Парк уже закривається! — сказав він сердито.

— Шкода, мені сподобалося. Але мене до вас не пустили!

— Так, це був наш прорахунок. Але тобі твоя траса сподобалася?

— Угу, але було занадто легко.

— Підростеш, пустимо складніше. Тебе і так сюди пустили тому, що за зростом проходиш. І я боюся питати, скільки тобі років, дівчинко.

— Двадцять три!

— Що?!

— Ем, швидко робимо ноги! — сказав Гор.

Ми дружно втекли. Поки адміністратор приходив до тями. Як потім з'ясували, тут можна лазити починаючи з тридцяти років. І за зростом я схожа на п'ятдесят із невеликим.

— Ти просто в нас висока, — весело сказав Дік.

— Я їсти хочу і лапки розім'яти.

Хлопці якось загадково переглянулися.

— Лія, зараз уже дев'ята вечора, твої батьки нас уже майже із собаками шукають. Сумніваюся, що нам дадуть просто сьогодні лапки розім'яти.

— І поїсте вдома, кожен у себе, — сказав батько в мене за спиною, — мені вже ваші батьки відписалися і попросили кошенят додому привезти.

Хлопці застогнали розчаровано, але робити нічого додому так додому. Вдома після вечері я все ж таки перетворилася і змогла вдосталь потягнутися і з цікавістю подивилася на м'ячик, кинутий старшим братом у мій бік, пробіглася в його бік і відбила лапкою Дереку. Навпроти мене опинився великий кіт. До нас приєдналися ще брати і ми нашою біганиною ледь вітальню не рознесли. Мама рятувалася на руках батька, коли поруч проносилися бешкетні дітки.

— Їй час спати! — сказав суворо батько — А ви її зараз так розпалите, що сестра півночі заснути не зможе!

Біганина припинилася, а я відчула, як сильно я втомилася. Одразу розтягнулася на килимі й заснула.

— Ну, вона вже спить, — сказав із винуватою посмішкою Януш.

Дідусь випередив батька і підняв кошеня на руки. Відніс мене в мою кімнату і поклав зверху на покривало. Дбайливо погладив між вушками і поцілував у лобик. Після чого перевірив вікно і вийшов із кімнати.

— Біля будинку хтось сторонній, — повідомив він ледь чутно синові й онукам.

У будинку поступово вимкнули світло. Маму відправили в мою кімнату. Через кілька хвилин батько зайшов і сказав:

— Він пішов. Не знаю чого хотів, але щойно світло згасло, той, хто стежив, пішов. І стояв так, що не потрапив на камери відеоспостереження.

Наступного дня друзі повели мене в інший парк розваг, до того ж він був недалеко від того, що був учора. Хлопці відразу дізналися умови, з якого зросту або віку тут можна. Виявилося, що орієнтуються тут переважно на зріст. Мене швидко привели й адміністратор, бачачи мою задоволену посмішку, посміхнувся у відповідь і сказав:

— А якщо ви ще й доглянете за своєю сестричкою, то може лазити з вами не вище жовтого рівня. Вас, хлопці, це теж стосується, на червоний і, боронь господи, чорний вам не можна. Навіть не подивлюся, де ви там вчитеся і що вмієте. Рано!

— Наш тренер із вами б посперечався і загнав би відразу на чорний.

— Ось він буде за вас відповідати і будете в школі лазити скрізь, де пошлють. А тут у вас відпочинок і мала під опікою.

А мала, тобто я, вже сама одягла страховку. Мені її один із хлопців, які працюють тут, видав, і вже пішла на перший рівень складності.