Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

 – Мій маленький, нічого не бійся, мама з тобою. -Поклала руку на живіт, але біль не приходила. Марія не хотіла пережити чергового викидня, вона сіла на ліжко і почала тихо молитися і сподіватися, що Влад незабаром дізнається про все і врятує їх. — Мій малюк, моє пташеня, тільки не покидай маму, прошу тебе, я знаю ти чуєш мене. 

Княгиня почала робити масажні рухи навколо живота.

Зайшов низькорослий чоловік, Марія відразу відчула не приємний запах, що тхнув від одягу робочого, хотілось блювати від одного його вигляду,але жінка стрималась. Не вистачало ще знову наткнутися на неприємності.

– Чому ми змінили напрямок? -знервовано запитала і подивилася на нього.

—Плани змінилися, король Трансільванії вирішив залишити вас у себе і шантажувати вашого батька.

—Тобто я буду заручницею і мене віддадуть коли я стану не потрібною?

—Цього мені не відомо. Ваша вечеря, поїжте і наберіться сил, нас чекає довга поїздка, там у палаці такої їжі вже не буде - підійшов і поставив їжу на столик незнайомий чоловік.

—Навіщо я Іштвану? -задала сама собі риторичне питання, відламала шматочок хліба, і з досить хорошим апетитом їла мамалигу, це просте, але водночас досить поживне блюдо.

Коли жінка нарешті поїла їй стало набагато краще і біль, як рукою зняло. 

Вона встала і підійшла до невеликого віконця, скло запотіло і видимість була слабкою, вперше вона відчула дикий прилив страху . З розповідей Аслана Марія знала що її чекає, у кращому випадку її просто кинуть у в'язницю, у гіршому будуть катувати, чого вона якнайдуще хотіла уникнути.

На палубі було холодно, здіймався свіжий вітерець. Їй дали теплу ковдру, попередевши що може бути не года.

Розмова з животом єдине що допомагало Марії не збожеволіти, без людського, нормального спілкування. Вона заплющила очі, намагаючись поринути в довгий сон, вся ця поїздка вимотувала і з кожним днем ​​її обличчя виглядало більш втомленим, глибокі синці під очима і побілілі губи переслідували обличчя молодої княгині. Якби вона мала змогу глянути в дзеркало, скоріш за все сама б себе не впізнала.

Столиця Валахії

Пошуки не дали результатів. Влад був схожий на розлюченого лева, за найменшу провину вбивав усіх хто попадався під руку. Люди намагалися триматися подалі, навіть Велі побоювався друга,тому майже весь час проводив в пошуках княгині.

Влад задумливо сидів в тронному залі, намагаючись хоч якось зібратися до купи.

 —Князю, -пару чоловіків вклонилися йому і він подивився на них неохоче. 

 —Якщо це не щось важливе, то нарікай на себе! 

—О, ні, це дуже важливо. Ми знайшли людину що бачила вашу дружину другого дня після зникнення.

—І де вона зараз?

Велі завів хлопця невеликого зросту в кімнату, і той вклонилися.

—Кажи, що бачив. - гаркнув Влад.

–Я бачив, як вона зійшла на корабль разом з парою чоловіків.

—Звідки ти знаєш, що це була моя дружина? -Підняв очі на нього.

—Мій батько прислуговує у палаці і я бачив пані кілька разів.

—Добре, і куди ж поплив корабель, у якому напрямку?

—Я не знаю, не дивився, вона виглядала спокійно, але швидше за все в Венгрію.

—Ти впевнений? -Стиснув зуби.

 —Так, - точно відповів без сумніву.

Влад відправив пару сотень людей в місце де сказав хлопець з надією що вона буде там. Сам він не міг поїхати на її пошуки, бояри збирали людей для переворота. Колись так уже зробили з його батьком і братом. Жорстко розправившись з ними коли чоловіки повернулися зі Стамбулу, звинувативши їх в державній зраді. А от хлопцю заплатили достатньо.. достатньо за безчесний обман князя, хай шукають княгиню там де її ніколи і не було. Можливо необережний правитель навіть почне війну з сусідньою країною. Тоді Трансільванія стала б єдиною, розквітаючою країною, в той час як всі сусіди  пересваряться між собою.