Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

На наступний день. Марія прокинулася в якійсь кімнатці. Сира підлога і пара мишей, перше що трапилося їй на очі. У роті був кляп, а руки пов'язані.

 Двері відчинилися, перед нею поставили хліб з водою, він розв'язав руки, і як тільки чоловік дістав якусь тканину з її рота, дівчина вкусила його за руку.

 —Ай! Ти що робиш?! -дав їй ляпас.

—Хто ти такий?! Що вам треба від мене?! Де я?!

—Менше запитань, дізнаєшся коли прийде час. А поки що, їш краще, бо до вечора голодна залишишся!

 —Подавись нею! -перевернула тацю, вода пролилася на хліб і їжа була зіпсована.

—Будеш як свиня її їсти, навколішках, суко.

Чоловік харкнув в те що залишилось від сніданку і вийшов.

Тим часом у Валахії. 

Княгиню всюди шукали, Влад облазив кожен сантиметр замку і продовжив пошуки, не зупиняючись ні на мить.

Міхня постійно плакав тяжко переживаючи розлуку з матір'ю.

Варта обшукувала кожну хату, а сам Влад і кілька йому вірних людей поїхали до лісу, в надії знайти хоч якісь сліди.

 На узліссі щось засяяло в кущах. Князь підняв обручку і відразу ж зрозумів чия вона...Ця каблучка передавалася в його сім'ї від жінки до жінки, від матері до доньки або невістки. І ось ця каблучка була в його руках.

—Вона була тут. Шукайте!

Чоловіки розділилися, але слідів більше не було, ніби хтось навів їх на неправильний слід. Ще один день, проведений на марно...

Через тиждень Марію відвезли на корабль, дали чистий одяг, не зв'ящували, та й загалом поводилися по відношенню до неї непогано. Минулих людей не було, а нові були зовсім не такі як перші.

–Куди ми пливемо? -Тихо запитали у представленого до неї як охоронця людина, сидячи на ліжку.

—У минулому це місто називали Константинополь -відповів їй.

—Що ... У Туреччину?! Ні!

Не хвилюйтеся так, ваш батько наказав про вас піклуватися, хоча ви і на робили діл...

 —Ні, я не хочу в те місце, відпустіть мене, заради Бога, відпустіть, у мене двоє дітей, благаю!

Чоловік мовчав, а Марія намагалася якщо не врятуватися, то хоч на жаль натиснути, в Стамбулі на неї чекала смерть.

—Мій чоловік уб'є вас усіх! Він дізнається, де я, і вб'є вас!

—Якщо дізнається де ви. А це, просто не можливо, занадто багато людей стежать за вами.

—Навіщо я вам, чого він від мене хоче?

Нам за вас гроші дадуть, а навіщо ви йому, я не знаю, моє діло маленьке, що скажуть те і роблю.

—Скільки вони вам пообіцяли? Я дам більше! Скільки захочете

—Заспокойтеся, не вб'ють же вони вас, ну максимум покарають. -Він вийшов на пару хвилин справити потребу.

Марія почала озиратися на всі боки, щоб вийти. Двері були зачинені на замок, а другі наглухо забиті.

—Чорт-вона взялася за підвіску на шиї, ну як підвіску, це був ключ від таємної кімнати, там були важливі документи та справи. Про неї знали тільки Влад і Марія, та й Велі як наближене обличчя.

Одна частина ключика була у Марії, друга у Влада. Ні, це не ознака романтики, і тим більше не подарунок їй від чоловіка, просто так надійніше. Найімовірніше, саме це вони захочуть отримати.

Мехмед був задоволений, нарешті він покарає всіх і вб'є ту, яка мала вбити його. Чоловік тріумфував, він обдурив усіх, він переміг.

На кораблі почалася тряска, Марія підвелася, вона відчувала біль у низу живота. Вітрильник розгортався в іншому напрямку.

—Невже ж я... вагітна? - здивовано сказала сама собі жінка.